Картина Олега Мінгальова «Україна. Містерія політичних смислів» викликала бурхливий інтерес – як мені переказали, троє чоловік навіть хотіли її купити (один з них пропонував навіть дуже пристойні гроші), але художник відмовив. Як я зрозумів, інтерес до картини підвищився ще й через те, що вона виконана в класичними засобами – олією на полотні, а не просто акриловими фарбами чи комп'ютерною графікою.
Поки картину не продали, пропоную на цьому блозі усім охочим висловлюватися - що ВИ думаєте про побачене? Що цікавого - як з художньої точки зору, так і з політично-естетської?
Поки картину не продали, спішу висловитися з цього приводу.
З ТОЧКИ ЗОРУ СЮЖЕТУ...
Картину було вперше широко оприлюднено за день до Нового Року, себто за день до початку жорсткої російсько-української газової війни, і з цієї точки зору стала майже пророчою.
Тут є алегоричне протиставлення узагальненого СТАРОГО та омріяного, ще не зовсім чітко окресленого НОВОГО, між якими проходить водорозподільний шлях. У СТАРОМУ залишається стара корупційна система відносин з енергоносіями, в НОВОМУ - нові джерела енергії (у т.ч. вітряні генератори), що зображені праворуч.
Оскільки в картині реалізовано метафору про «єдиного чоловіка в українській політиці», особисто мені здалося, що Автор є прихованим юлієфаном, хоча я і не з'ясовував цього факту. Це підтверджується ще й тим, що відповідний персонаж дивиться не на своїх головних політичних опонентів, а в бік сонця.
Ну й справді - на картині є сюжетна та художня містеріальність - перехід з одного стану в інший. Сюжетна - в тому, що зображене саме містеріальне дійство. Слід підкреслити: це не політична сатира, це саме містерія. Художня - в тому, як зображені усі ті кольорові цяточки у верхньому правому куті, як сходить сонце, як грають фарби, як співвідносяться холодні та теплі кольори.
З ТОЧКИ ЗОРУ МИСТЕЦТВА...
В картині Олега Мінгальова можна побачити цікавий приклад подолання постмодерністського мистецтва - того самого галімава «contemporary art», ширше - постмодернового художнього (чи антихудожнього?) мистецького дискурсу як такого.
Постмодерн говорить про НЕМОЖЛИВІСТЬ МИСТЕЦТВА, про НЕМОЖЛИВІСТЬ НОВИЗНИ як естетичної та змістовної категорії. Сучасні художники-постмодерністи лише імітують реальність і художній пошук.
В мистецтві художника Олега Мінгальова можна спостерігати цілком суголосне авангардизму намагання подолати як усталені «великі» естетичні канони, так і намагання відкинути постмодернове «перетирання» вже знайдених прийомів, образів та світобачень.
Отже, якщо коротко, я це бачу так.
А ЩО БАЧИТЕ НА КАРТИНІ ОЛЕГА МІНГАЛЬОВА ВИ?