Те, на що сором’язливо воліли закривати очі окремі політики Заходу, сталося. Російський газ знову перетворився на інструмент політики й потужну енергетичну зброю. Осінь-2021 стала сезоном цінових рекордів на блакитне паливо в Європі та Україні. Через газову кризу і політичну безпринципність Заходу запуск «Північного потоку-2» може відбутися найближчими місяцями. Тож Україні вже зараз потрібно готуватися до статусу посттранзитної держави.
Ціновий шок у Європі та Україні
У 2020 році ніщо не віщувало цінових катаклізмів на енергетичних ринках. Пандемія коронавірусу та масовий локдаун по всьому світу наштовхували на думку, що ціни на нафту й газ ще довго перебуватимуть у фазі стагнації.
Мінімальна ціна блакитного палива в Європі була зафіксована у травні 2020 року. Тоді, на тлі пандемії коронавірусу та суворих карантинних обмежень, 1000 кубометрів вартували 55 дол. та опускалися до позначки 34 дол. Після цього відносно швидко ціни почали відновлюватися. Однак це були досить скромні показники, якщо порівняти їх з поточними. Так, у вересні 2020 року природний газ на спотових ринках Європи коштував в середньому 137 дол. Торік у жовтні ціна перевищила 180 дол. З початком 2021-го ріст цін на газ у Європі прискорився. У січні вартість блакитного палива на європейських хабах досягала 250-350 дол. Тоді аналітики вважали, що це тимчасове явище, спровоковане зимовим похолоданням на Європейському континенті. Як показав час, вони помилялися.
Улітку ціна газу на головному хабі Європи – TTF у Нідерландах – постійно росла. Наприкінці липня вона взяла планку 500 дол. А 1 вересня сягнула 632 дол. за тисячу кубометрів. Осінні котирування блакитного палива і цінові хвилі вражають європейців та весь світ. За один день ціна могла підскочити на кількасот доларів, а потім впасти на майже таку ж суму. Проте тенденція до росту не змінилася. Пікові показники вартості блакитного палива на спотовому ринку наблизилися до 2000 доларів. Це абсолютний рекорд для Європи.
Божевілля на газовому ринку поставило під загрозу відновлення економіки після пандемії коронавірусу. Низка газозалежних підприємств Європи заявили про загрозу закриття через надто високі ціни на енергоносій. Працювати за таких умов окремим галузям промисловості стало нерентабельно. Ціни для споживачів також зросли. А у Великій Британії збанкрутували кілька енергокомпаній.
Україна також сповна відчула на собі ціновий енергетичний шок. Середньозважена вартість газу на Українській енергетичній біржі станом на жовтень 2021 року перевищила 28 600 грн за тисячу кубометрів разом з ПДВ. Це абсолютний ціновий рекорд. Для порівняння, ще у вересні ціна становила 18 506 грн. За місяць ціни підскочили аж на 10 тис. грн! У червні цього року газ можна було придбати ще за 10 757 грн. У зимові місяці 2020/2021 року блакитне паливо вартувало в межах 6-8 тис. грн. А рік тому – у жовтні 2020 року – 5983 грн.
Найнижча ж ціна газу за останні кілька років у нас була зафіксована в розпал економічної кризи, спричиненої коронавірусом. У червні 2020 року тисяча кубометрів природного газу в Україні продавалася всього за 3692 грн. На тлі сучасних захмарних цін такі цифри виглядають майже фантастичними.
«Північний потік-2» як інструмент російської політики
Ціновий апокаліпсис на газовому ринку стимулює до пошуку його причин. У Європі та Україні склалась ідеальна ситуація для тотального подорожчання блакитного палива. А російський газопровід «Північний потік-2», ще навіть не запрацювавши, став потужним інструментом для тиску на Захід. Росія за сприяння й потурання недалекоглядних західних політиків отримала у свої руки чудовий козир. Не скористатися ним – гріх для Москви.
Деякі експерти можуть заперечити: ріст цін відбувся на всі види енергоносіїв та сировинних товарів. У цьому є частина правди. Проте подорожчання нафти за рік обмежилося «скромними» 100% (від 40 до 80 дол. за барель) на тлі значно серйознішого цінового стрибка природного газу.
«Північний потік-2» і питання його запуску – це однозначно один з важливих чинників нинішнього цінового шоку на ринку газу. Та у Кремля нічого б не вийшло, якби не збіг низки обставин. Без них газова зброя Путіна просто не вистрілила б. Але у 2021-му для Москви сформувалася ситуація ідеального шторму, коли кілька чинників, які виводять ринок зі стану рівноваги, збіглися в часі.
Через низькі температури в Європі на початку цього року запаси газу значно зменшилися. Бурхливе відновлення економік країн світу спровокувало значний ріст попиту на енергоносії. Але майже всі обсяги скрапленого газу викупили країни Азії. А видобуток власного газу в ЄС скоротився. Взявши курс на «зелену енергетику» та масово закриваючи вугільні шахти, Європа потрапила в більшу залежність від газу. Попит на нього зростає, а задовольнити його немає як, крім імпортних поставок. Через так звану декарбонізацію газ вийшов на перше місце в Німеччині серед усіх джерел енергії, обігнавши навіть нафтопродукти.
Європа обрала курс відмови від викопного палива, який виявився надзвичайно вигідним для Росії. Адже в найближчому майбутньому вугілля замінять саме на більш екологічний для довкілля газ. Бо потужностей відновлювальних джерел енергії для нормального функціонування економіки поки що недостатньо.
Кремль міг би збити запал пристрастей і вгамувати ціну на блакитне паливо. Для цього потрібно просто збільшити поставки газу на європейські ринки. Але в Москві вирішили цього не робити. Навпаки, у Путіна прийняли рішення сповна скористатися ситуацією та змусити Європу грати за російськими правилами. У результаті «Газпром» забронював лише третину доступних потужностей для транспортування газу через Польщу і близько 10% доступних потужностей для транспортування газу через Україну. Як слушно зазначила дослідниця з університету Цюриха Марія Шаґіна, «Росія – це єдина країна, яка дійсно могла б послабити тиск на ціни, але вирішила цього не робити».
Натомість Путін майстерно і цинічно шантажує Європу, вдаючи, що турбується про її економіку та добробут. Дозволяє собі іронізувати та насміхатися над проблемами інших країн. Повчати євробюрократів, мовляв, це вони винні в різких цінових коливаннях на ринку. Давати поради, які контракти потрібно укладати для поставок газу і які інвестиційні плани розробляти. Коли ж ажіотаж на ринку досяг апогею, російський президент заявив, що не треба ставити когось у скрутне становище і дав вказівку вивчити можливість збільшити транзит газу територією України. Але попередив: через поганий стан українська ГТС може в будь-який час луснути. Такі слова – чіткий сигнал для Європи: скоріше вводьте в експлуатацію «Північний потік-2». Інакше ризикуєте залишитися без достатньої кількості газу взимку.
Коли влітку Меркель і Байден заявили, що не дозволять Росії використовувати «Північний потік-2» як зброю, вони, певно, й не очікували, що за свої слова доведеться відповідати так швидко. «Північний потік-2» ще навіть не запустився, а вже став цією зброєю. І не тільки для України, а й для всієї Європи. Але Меркель і Байден мовчать. Їм нема що сказати. Зараз німецьких політиків більше турбує питання, як пережити зиму і чи не збанкрутує їхня промисловість. А звідки Німеччина отримає газ – з України чи через «Північний потік-2» – взагалі неважливо. Меркель навіть заявила, що звинувачувати Росію у кризі немає підстав, оскільки та виконує всі свої замовлення.
Україна посттранзитна
Наміри Росії позбавити Україну статусу транзитної держави відомі давно. «Північний потік-2» – це лише фінальна частина реалізації ідеї «Газпрому». До цього були «Блакитний потік», «Північний потік» та «Турецький потік». Робота усіх цих газопроводів, збудованих в обхід України, дозволяє Росії повністю відмовитися від української ГТС. Адже їх сумарна потужність після запуску «Північного потоку-2» становитиме близько 222 млрд кубометрів газу на рік. Тоді як український газопровід має річну потужність обсягом 146 млрд кубометрів.
У 2019 році «Газпром» експортував через Україну 89 млрд кубометрів газу, у 2020-му – уже 55 млрд, а цьогоріч транзит російського газу через Україну, найімовірніше, впаде до 40-44 млрд кубометрів. Україна може сподіватися лише на енергетичне законодавство ЄС, яке формально не дозволяє запускати російські газопроводи на повну потужність. Але зараз частка російського газу на ринках ЄС становить близько 40%, хоча мала б бути на 10% нижчою.
Монопольне становище «Газпрому» робить Європу уразливою від дій російського постачальника. Сподіватися на те, що у всіх європейців прокинеться сумління і вони згадають про Україну, не варто. Навпаки, уже зараз наші західні сусіді готуються до виведення нашої ГТС зі системи поставок російського газу. Угорщина домовилася про постачання блакитного палива через «Турецький потік». Ще раніше так зробила Румунія. А Польща робить ставку на імпорт скрапленого газу зі США. Перспективи для нас вимальовуються невтішні. Але не все так погано, як видається на перший погляд.
Україна цілком може обійтися без статусу транзитної країни для російського газу. На перших порах буде трохи некомфортно для бюджету. Але зовсім не фатально. Частка доходів від транзиту газу у структурі українського експорту послуг невпинно падає. Раніше втрата транзитних мільярдів доларів могла б призвести до серйозної економічної рецесії. Зараз це може хіба що трохи сповільнити ріст ВВП. Звернімося до даних статистики.
У 2000 році Україна експортувала послуг на суму 3 млрд 655 млн дол., з яких на трубопровідний транспорт припадало 1 млрд 750 млн дол., що становило майже 48% їх загального обсягу. Це була справді вагома цифра. Однак у наступні роки намітилась тенденція до поступового зменшення частки транзиту газу у структурі українського експорту послуг та зростання доходів від інших видів діяльності. Розвиток української економіки стабільно зменшував залежність бюджету від функціонування української газотранспортної системи. Уже 2016 року частка трубопровідного транспорту у структурі експорту послуг скоротилася до 26,7%. Найбільший дохід від транзиту Україна отримала 2019 року – 5,9 млрд дол. Проте ця цифра була пов'язана з виплатою «Газпромом» 2,9 млрд дол. за рішенням Стокгольмського арбітражу. У 2020-му загальний обсяг експорту послуг України становив 11 млрд 387 млн дол., з яких на трубопровідний транспорт припадало лише 2 млрд 443 млн дол. (21,4%). А загалом експорт товарів і послуг з України торік становив 59 млрд дол.
Перша половина 2021 року тільки підтверджує тенденції попередніх років. Частка надходжень від транзиту трубопровідним транспортом впала до 869 млн дол., а це лише 15% від усього експорту послуг. Зате стабільно зростає експорт з України IT-технологій, що не може не тішити.
Можливо, реальна загроза втрати транзитного потенціалу змусить українську владу та олігархів, власників великих промислових підприємств нарешті активізувати зусилля задля збільшення власного газовидобутку та запровадження енергоощадних технологій. Бо наразі успіхів у цих напрямах обмаль. Навпаки, зафіксовано деяке зменшення видобутку блакитного палива. Значних проривів у питаннях енергоощадності та скорочення втрат тепла під час опалення житлового фонду також непомітно.
Для України більші ризики від припинення транзиту російського газу зараз лежать не так у площині економіки, як у площині безпеки. Якщо Росія раптом захоче активізувати військову агресію проти України, то її вже не стримуватиме газотранспортний чинник. Але це вже зовсім інше питання.