У Росії от уже кілька тижнів тривають масштабні чистки в лавах генералітету. Почалися вони з арешту першого заступника міністра оборони Тімура Іванова. Це сталося ще 23 квітня, коли на чолі відомства ще перебував Сєргєй Шойгу й мало хто прогнозував його відставку. Це тепер ми вже такі мудрі і знаємо, що справа Іванова була першим ударом по потужному й непорушному, здавалося б, клану довголітнього міністра оборони.
Причому досі до кінця не зрозуміло, за що саме засадили Тімура Іванова. Звісно, підстав для його посадки було більш ніж достатньо. Саме через нього проходили підряди на всі військові будівництва, зокрема й на окупованих територіях, де новозбудовану (чи радше «новонезбудовану») будівлю можна було зразу ж списати як таку, що була «зруйнована українськими ракетами». Тімур Іванов крав навіть не мільйонами – мільярдами. Причому не надто й приховував розкішне життя своє і своїх дружин та коханок. Але крав не тільки для себе, не дарма його називали «гаманцем Шойгу», тобто з накрадених ним в армії грошей годувався цілий шойгівський клан.
Колишньому першому заступникові міністра висунули спершу доволі смішний закид – хабар у мільйон рублів (частина 6 статті 290 КК РФ). З такими грішми його дружина ходила навіть не на закупи – на каву. Потім суму хабаря стрімко підвищили – до мільярда рублів. Але все одно це не переконливо.
Усі знали, що російська армія – це кубло корупції, але досі це чомусь нікого особливо не турбувало, а тут, як кажуть росіяни, «вот тє бабка і Юрьєв день». Тобто справа не в хабарництві, а в чомусь іншому. Спробуймо розібратися в чому.
Як уже було сказано, арешт Тімура Іванова став такою собі прелюдією до відставки Сєргєя Шойгу з посади міністра оборони. Посади, яка в умовах війни, що затяглася, перетворилася фактично на другу за важливістю й за впливами в російській державі. Так, формально Шойгу ніби й підвищили, перевівши в секретарі Ради безпеки, але реально його нова посада не значить сама по собі практично нічого. А головне – не дає доступу до жодних ресурсів. А який може бути клан без ресурсів? Не дивно, що після самого міністра у відставку подали і його заступники – права рука і фінансист Шойгу, дійсний державний радник Російської Федерації 1-го класу (звання, яке прирівнюється до генерала армії) Руслан Цаліков і керівник апарату МО генерал-полковник Юрій Садовенко.
Але згодом з’ясувалося, що арешт Іванова і відставка Шойгу з компанією – лише початок чисток в армійському середовищі. Процес лише набирав обертів. І тепер уже експерти навіть проводять паралелі з 1937 роком, коли Йосип Сталін почав репресії проти легендарних командармів.
Наступною жертвою став генерал-лейтенант Юрій Кузнєцов – начальник головного управління кадрів Міноборони РФ. 13 травня його заарештували, теж звинувативши в отриманні хабаря в особливо великому розмірі (частина 6 статті 290 КК РФ).
21 травня заарештували генерал-майора Івана Попова, колишнього командувача 58-ї армії. Не пригадуєте? Це той самий «генерал Спартак», який у липні 2023 року записав аудіозвернення до своїх підлеглих, де різко розкритикував армійське начальство. За таке зухвальство Попова було відсторонено від командування в липні 2023 року. Згодом його відрядили до значно безпечнішої Сирії.
На відміну від двох попередніх фігурантів, Попова звинуватили не в хабарі, а в шахрайстві в особливо великому розмірі (частина 4 статті 159 КК). Хоча, як кажуть росіяни, «хрєн рєдькі нє слащє». За даними російської преси, кримінальну справу проти Попова порушили нібито у зв'язку з розкраданням і продажем металоконструкцій, поставлених для будівництва укріплень на фронті.
23 травня стало відомо про арешт начальника головного управління зв'язку Міноборони РФ генерал-лейтенанта Вадіма Шамаріна, причому він же обіймає посаду заступника начальника Генерального штабу Збройних сил РФ. Шамаріну інкримінують отримання хабаря в розмірі 36 млн рублів від гендиректора Пермського телефонного заводу «Телта» Алєксєя Високова та головного бухгалтера Єлєни Грішиної за «збільшення обсягу продукції, що поставляється за державними контрактами для потреб Міноборони Росії» (частина 6 статті 290 КК РФ).
Пізніше того ж дня був заарештований начальник управління департаменту оборонного замовлення Міноборони Росії генерал-лейтенант Владімір Вєртєлєцький. Слідчий комітет РФ звинуватив його у зловживанні посадовими повноваженнями при виконанні держзамовлення, що завдало державі збитків на суму 70 млн рублів. Як стверджує слідство, 2022 року він прийняв невиконані роботи «в рамках дослідно-конструкторської роботи з держконтракту».
Окрім зазначених генералів, заарештовано також і пов’язаних з ними осіб – взяткодавців і суміжників, але на них ми детально зупинятися не будемо, а вважатимемо це колатеральними жертвами, які ніяк не впливають на процеси, що відбуваються в Москві.
Отже, як бачимо, чистки в армії відбуваються не за конкретним вектором, а різноспрямовано. «Рубають голови» і людям Шойгу, і людям начальника Генштабу Валєрія Гєрасімова, і опонентам першого й другого (кейс «генерала Спартака»). І це декого може збити з пантелику. Ну, бо Шойгу потрапив у немилість російського лідера, але Гєрасімов нібито й далі залишається на своєму місці, тож з ним, очевидно, все в порядку. А арешт Попова абсолютно заплутує й без того складну комбінацію.
Як уже було сказано, версію корупції можна сприймати суто як офіційне пояснення, яке не має нічого спільного з реальними причинами репресій у середовищі генералітету. У нинішній Росії система влади політичної, господарської чи військової пронизана корупцією. Тому засадити в будь-який момент можна кого завгодно (хоч і самого Путіна, коли лише настане відповідний момент). Тому, якщо відкинути формальності, можна вибудувати два пояснення, дві версії подій.
По-перше, можна припустити, що Путін вирішив залякати військове командування загалом. Навіщо? Шеф Кремля вже увірував у перемогу російської зброї. Причому не тільки в Україні. Останні події, пов’язані з прикордонними провокаціями в Балтійському морі чи на річці Нарве, засвідчують, що Путін прагне розширити свою експансію далі, навіть на країни-члени НАТО. Він уже бачить себе чи то новітнім Наполеоном, чи то Гітлером. Тому не бажає ділити лаври переможця (шкуру невбитого ведмедя) з генералами, які, на його думку, надумають собі казна-що. Тим більше, що війна вже сама по собі значно підвищила статус військовиків. А після перемоги то й поготів вони так загордяться, що відчують себе ледь не вершителями доль. І будь-який контроль над ними втратиться. А так і до армійського заколоту недалеко. Тим паче, що прецедент уже був у червні 2023 року, коли його ще зовсім недавно вірний васал Євгєній Прігожин повів своїх головорізів-«вагнерівців» захоплювати Москву. Та й той самий Гітлер мав прикрий інцидент з керівництвом Вермахту, який ледь не вартував йому життя. Згадаймо в цьому контексті і Сталіна, який уже після перемоги у Другій світовій війні влаштував масштабні чистки в Червоній армії, щоб збити пиху з генералів-переможців.
Для Путіна загроза армійського бунту значно страшніша за будь-які виступи опозиції чи ймовірні змови серед осіб з його найближчого оточення. Тож можемо припустити, що Путін вдарив на упередження, щоб залякати армійське командування, дати йому зрозуміти, що не варто навіть на мить замислюватися про якусь там спробу усунути російського лідера від влади.
Друга версія полягає в загостренні боротьби між армійцями і ФСБ. Адже від перших днів широкомасштабного вторгнення, від проваленого наступу на Київ, спаленої російської техніки на вулиці Вокзальній у Бучі йде жорстока жабо-гадюча боротьба між двома відомствами за те, хто винен у всіх цих провалах. Військовики стверджують, що винні спецслужби, які підставили армію, давши абсолютно хибну картину стану обороноздатності ЗСУ та готовності українського суспільства чинити спротив агресору. А ФСБ закидає армійцям, що вони такі-сякі корумповані, погано вишколені, не здатні здолати «якусь там Україну», «взяти Київ за три дні». І от тепер чітко видно, що російські чекісти врешті-решт перемогли в цьому протистоянні. Вони усунули Шойгу та весь його клан, поставили на місце міністра оборони близького до них Андрєя Бєлоусова. А перед цим, звісно, зуміли переконати Путіна у своїй правоті.
Тому я вважаю, що всі ці «аналітичні заяви», мовляв, Путін серйозно взявся за військо, що він зараз випалить розпеченим залізом корупцію в армії, оптимізує держзамовлення для військових цілей, поставить економіку на воєнні рейки – пусті балачки. У Кремлі відбувається традиційна боротьба за владу і впливи, яка здатна лише послабити боєздатність російської армії. Тож не варто звертати увагу на цю мишачу вовтузню в Москві, бо нам своє робить.