В Україні – черговий скандал. Цього разу – через висловлювання міністра культури Євгена Нищука. «Другим безпековим моментом (після сучасних озброєнь – М.В.) є культура. Тому що вона має здатність виховувати і формувати суспільство. І ця ситуація, яка склалася на Сході і Півдні країни, – це прірва свідомості. Більше того, коли ми так багато говорили про генетику на Запоріжжі, на Донбасі – це з міста завезені. Немає там ніякої генетики», – заявив Нищук, відповідаючи на питання, чому українська культура так повільно просувається на схід України. Так, легким помахом руки, високопосадовець змахнув кільканадцять мільйонів українців до якоїсь «прірви свідомості», де їм, за генетичною ознакою, і належить бути. Не дивно, що соцмережі вибухнули обуренням, після чого Нищук взявся вибачатись. То у чому ж був правий і неправий міністр?
«Ситуація на Сході та Півдні», тобто нелояльність частини місцевого населення до України, є наслідком несприйняття української культури. А це – результат заселення Південного Сходу «завезеним» неукраїнським населенням. Приблизно так, виходячи зі скандального висловлювання, можна реконструювати позицію Нищука. Здавалося б, він апелює до очевидних речей, адже Радянський Союз справді практикував масове переміщення населення. Ну а Донбас від початку був переселенським краєм – від початку промислового розвитку цього краю наприкінці ХVII століття туди стікалися переселенські потоки із українських та російських губерній, причому цей процес не припинявся і в радянські часи. Однак зводити «ситуацію» на Південному Сході до генетики «завезених» – велика помилка.
Почнемо з того, що етнічна належність батьків-дідів зовсім не обов’язково визначає культурну орієнтацію дітей та онуків.
– Так ты потомок оккупанта? Батя был военным?
– Не батя – дед. В 44-м оставили рулить чем-то в комендатуре районной. Потом завод поднимал 125-й – имени Ленина который. Усилители «Амфитон» делал на ширпотреб. А основная продукция была за семью печатями, тремя пропусками и первой формой допуска. Короче, как на Байконуре.
Це уривок з інтерв’ю покійного Сергія Кузьмінського, лідера гурту «Брати Гадюкіни». Як бачимо, нащадок «завезених», який давав інтерв’ю російською, зміг стати легендою львівського рок-н-ролу. Так само сотні «завезених» з України хлопців та дівчат стали відомими культурними діячами у різних країнах світу. Якщо Квітку Цісик ще можна назвати американською українкою, то що українського залишилось у творчості Чака Поланіка, чий дід «завіз» себе через Атлантику на початку ХХ ст.? Схоже, що генетика, на яку так впевнено покладається Нищук, частенько не спрацьовує.
Ну а коли йдеться про політичну орієнтацію, генетика хибить ще більше. Дуже легко прийняти думку, що носіями проросійських поглядів є нащадки «завезених» росіян, які не сприймають української культури. Але що тоді робити з Нігояном і Жизнєвським, які не були українцями, проте увійшли до пантеону українських героїв? Що робити з російськими добровольцями, які воюють на боці сил АТО, але навряд чи знають напам’ять хоча б «Заповіт»? Звісно, все це можна списати на винятки, але чи не забагато тих винятків буде? Можна подивитись на ситуацію і навпаки: за даними соціологів, абсолютна більшість мешканців Південного Сходу вважає себе українцями, що не заважло їм підримувати на виборах проросійські сили і особисто Віктора Януковича. А якщо навіть національна ідентичність не має аж такої сили, то що можна казати про біологію?
Сучасні дослідження свідчать, що культура та генетика здіснюють взаємовплив. Проте він стосується набагато тонших і глибших матерій, які не вкладаються у просту і хибну схему «росіяни за Росію, українці – за Україну». Якби «генетика» визначала політичні дії, то Кубань уже давно б була осередком українського сепаратизму, не кажучи про Зелений Клин та інші землі Росії та Білорусі. Ну а обравши «завезеного» Обаму, американці серйозно ризикували – а якби він на посаді став відстоювати інтереси рідної Кенії?.. Вочевидь, міністр Нищук свідомо чи несвідомо користується уявленням про етічну природу націй. Відтак у його уявленні етнічна інакшість є підставою для ослабленої громадянської лояльності, а тому «завезені» – це слабке місце національної безпеки.
Такі архаїчні погляди не лише хибні, але і небезпечні, позаяк дезорієнтують самих керманичів країни. В основі громадянської лояльності лежить не фатум, викарбуваний на генетичних скрижалях кожного мешканця країни, а соціальний контракт. За цим контрактом, держава і громадянин мають цілу низку взаємних зобов’язань. Якщо вони систематично не виконуються, контракт розпадається: держава каратиме громадянина, а громадянин робитиме капості державі. Сепаратизм – найбільш радикальний варіант «розлучитися» з недоброю Батьківщиною, яка не забезпечила гідних умов для життя. Набагато частіше українці практикують дрібні капості (не сплачувати податки, красти) або просто емігрують, присягаючи на вірність іншій державі (залишаючись при цьому «генетичними» українцями).
Допоки розуміння цих простих речей не запанує у середовищі високопосадовців, в України завжди будуть проблеми з лояльністю населення. І причини цих проблем будуть зовсім не культурні, а тим більше – не генетичні. Вбачаючи за певними політичними явищами дію генетики, високопосадовці не помічають (чи роблять вигляд, що не помічають) реальних економічних та соціальних причин. Тому, вигадуючи загрозу «завезених», влада ігнорує реальну загрозу невдоволених, почуттями яких давно і небезуспішно грають небезпечні популісти та зовнішні сили.
А що стосується культури, то тут питання не до «завезених», а до Нищука і його «папєрєдніков». Американську культуру жадібно всотують сотні мільйонів людей за межами Сполучених штатів просто тому, що вона того варта. Так само і «Океан Ельзи» збирав стадіони та площі не лише у Львові чи Києві, але й у Луганську. І як тільки скалічена «совком» та колоніалізмом українська культура міцно стане на ноги, нею обов’язково зацікавляться. Але для цього Мінкульт має дуже ефективно працювати. І перестати виписувати мільйони Поплавському.