Агресивні заяви та дії Партії регіонів і їх сателітів з КПУ щодо «листа трьох» на адресу Генсека НАТО – це опозиція до українського уряду, української влади. До влади московської – це система холуйства.
Насправді поміж двома центрами сил - Москвою і НАТО - ці, перепрошую, холуї з Партії регіонів обрали Москву. Їхній обов'язок - дуже активно протидіяти так званому Альянсу. І будь-який жест в той бік буде викликати їхні неадекватні агресивні дії. Це, як казав колись Ленін, щоправда з іншого приводу, «всерйоз і надовго».
Чесно кажучи, мене це не надто турбує в контурі того, що відбулося. Тому що цього слід було очікувати. Для мене це ще один сигнал того, що, на превеликий жаль, наша країна є і, напевне, ще довгий час буде отаким собі проміжним простором поміж євро-американським світом та Росією. І весь час оцей буферний характер нашої країни буде сіпати нам нерви. А в результаті політичного процесу тут з'являться у дуже великій кількості фахівці, функціонери цього процесу, яким це подобатиметься, які півжиття можуть ходити під гаслами «Геть НАТО!». З-посеред тисячі інших жанрів вони обиратимуть саме проміжний характер нашої країни. До слова, так само тут будуть і євро-американські функціонери, фактично в тій же кількості і в тому ж психологічному режимі. Це взагалі дуже прикро.
Внаслідок цього у нас найближчим часом не буде якоїсь усталеної психологічної норми та позиції. Що б ми не зробили, все буде розглядатися в одному ракурсі: чи дистанціюємось ми від євро-американського, натівського світу, а чи від московського.
Особисто я обираю євро-американський світ, обираю НАТО з дуже простої причини. Кілька днів тому назад начальник Генштабу російської армії ощасливив світ реплікою, що у випадку якихось воєнних конфліктів, Росія, захищаючи свої інтереси та інтереси своїх союзників, має право на використання ядерної зброї. Ось сказав цей ідіот в еполетах таке, і після цього ніч не спиш, розуміючи, в якому важкому світі ти живеш. У світі, який не в останню чергу залежить від цих самих дурнів в московських аксельбантах з вулиці Фрунзе, колишнього українського наркомвоєнмора. Ось це найголовніше у всій цій ситуації з НАТО. Не те, чи будемо ми в НАТО чи ні. А те, що нам без перестану сіпатимуть нерви з цього приводу.
І ще одне. Тоді, коли опозиція була при влади, вона трохи коректніше вела себе щодо НАТО. А тепер вони поводять себе іншим чином, і це справляє дуже важке враження. Але це не стільки політика, скільки вже психологія. Тому що насправді Україні далеко до НАТО. Європа зупинилася на кордонах колишньої Російської імперії і не зважується йти далі. Насправді бачила вона нас у своєму НАТО принаймні через півстоліття. Але тут, повторюю, найголовніше поведінка тих політиків, які замість того, щоб займатися якоюсь державницькою, суспільною, громадянською нормою, грубо кажучи, займаються чорт зна чим. Цим вони займаються в інтересах цих самих установ, що знаходиться у Москві на вулицях Фрунзе та на Луб'янці.
Що стосується такої агресивної реакції Партії регіонів та її сателітів з КПУ, то тут все залежить не стільки від цих самих добродіїв, скільки від напряму східнослов'янської, євразійської політики. Давайте пригадаємо те, що на початку біжучого тисячоліття виникало щось схоже на продовження єльцинсько-російської дружби з НАТО. Пригадаймо, що тоді Російська Федерація, маю на увазі її політичне керівництво, ще не перебувала в режимі радикального конфлікту із Заходом. В цей конфлікт воно увійшло буквально кілька сезонів потому. І ввійшло на повну силу.
Варто нарешті зрозуміти, в яких дурних руках сьогодні доля всього світу і спеціально доля Росії. Але доля - поняття метафізичне. А є конкретна історія. Є, зрештою, конкретний політичний процес, який стрімко зміщується у бік конфлікту із Заходом. Навіть тоді, коли відбувалися трагічні події на Балканах, Росія ще не вела себе так агресивно щодо Заходу...