Він створив дизайн банкнот УНР, герб і печатку Української Держави Павла Скоропадського, відроджував традиції українського бароко й навіть перетворив на козацькі образи гральні карти. Георгій Нарбут виріс у дворянській родині в Російській імперії, навчався і робив кар’єру в Петербурзі, але під час Української революції переїхав до Києва, щоб творити візуальний образ нової української держави. Він став одним із засновників Української академії мистецтв і одним із найвизначніших українських графіків ХХ століття. Розповідаємо цікаві факти з біографії митця.
У дитинстві Георгій Нарбут не малював, а захоплювався витинанкою. Свої перші силуети хлопчик вирізав із синього паперу, в який крамарі загортали цукор. Він народився 1886 року у дворянській родині, яка походила із козацької старшини, на хуторі Нарбутівка Чернігівської губернії (нині це Сумська область).
Коли Георгій навчався у Глухівській гімназії, учитель старослов’янської мови приніс на урок копію «Остромирового Євангелія», з якого хлопець перемалював оздоблені літери. Це були його перші кроки у графіці. У Глухові він також дебютував як художник на повітовій виставці.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleКожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Здобувати освіту Георгій поїхав до Петербурга, всупереч волі батька. Проте вже на третьому семестрі покинув історико-філологічний факультет університету та присвятив всю свою увагу мистецтву: відвідував приватні художні уроки, працював у майстернях відомих митців, ілюстрував книжки.
Коли Академія наук організувала у Петербурзі виставку, Георгій оформляв окремий зал українського відділу. Тоді там експонували рукописи і стародруки ХVІІ–ХVІІІ ст., портрети, полкові прапори, печатки і порохівниці із зображеннями запорожців. Вже через кілька років, коли художник малював український костюм, детально відтворив деталі українського орнаменту з памʼяті.
Нарбут цікавився давньонімецькою графікою, зокрема творчістю Альбрехта Дюрера. Вдосконалювати техніку він поїхав до Мюнхена, де навчався у приватних студіях. Після повернення до Петербурга продовжив працювати над оформленням книжок та щороку їздив в Україну, де вивчав старожитності. Він досліджував крій козацького одягу і навіть власноруч зшив собі жупан, у якому ходив Петербургом.
Нарбут ретельно вивчав традиції українського бароко, орнаментів і геральдики на давніх українських гравюрах. Створив багато гербів, а під своїм родовим гербом підписав: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів та емблем живописець». Під впливом культури він почав і говорити українською. Навіть своє весілля в січні 1913 року Нарбут організував за старожитніми козацькими обрядами.
Навесні 1917 року, після революції в Росії і початку визвольних змагань в Україні, Георгій Нарбут переїхав до Києва. Тут він долучився до створення Української академії мистецтв, став її професором, а згодом і ректором. Коли більшовики забрали приміщення закладу, Нарбут проводив заняття у власній квартирі.
Художник працював над візуальним оформленням нової української державності. Він створював дизайн банкнот (спершу карбованців, потім гривень), поштових марок, грамот, дипломів, листівок, військового однострою. За його проєктами у 1918–1920 роках випустили 12 грошових знаків УНР. Нарбут також створив проєкт державного герба та печатки Української Держави часів гетьмана Павла Скоропадського.
Однією з найвідоміших його робіт стала банкнота номіналом у 100 карбованців – перший український державний кредитовий білет. Саме на ній вперше на українських грошах з’явилося зображення тризуба. Написи на купюрі, крім української, були продубльовані ще й мовами найбільших національних меншин, які жили в межах України, – російською, польською та єврейською.
Дизайн Георгія Нарбута українських грошей (фото з Вікіпедії)
Дослідники зазначають, що Нарбут поєднував у своїй творчості українське бароко, геральдику, орнаменти стародруків та європейський модерн. Давні кириличні форми він переосмислював для сучасних книжок, журналів, документів і державних знаків.
Георгій Нарбут також планував укласти художню Українську абетку – як ще один символ державності. 15 аркушів абетки, які він встиг створити, дуже різноманітні за тематикою, з використанням різних шрифтів. У них поєднані пейзажі, фантастичні образи, побутові сцени та історичні сюжети, оформлені з використанням прийомів барокової гравюри. Проте автор не встиг її завершити, як й ілюстрації до «Енеїди» Котляревського.
Як пише Володимир Панченко у статті «Творець українського мистецького необароко», композиція до літер Г і Ґ в українській абетці Нарбута майже повторює стиль гравюр панегіриків доби Гетьманщини. Біля ґанку споруди, оздобленої родовим гербом, стоїть гетьман Петро Дорошенко. Під його ногами – гармата, зверху – геральдично стилізований голуб. Збоку зображений прихилений до стіни великий ґвинт, в якому Павло Білецький вбачав алегорію «скріплення роз’єднаних частин України».
А ще Георгій Нарбут створив проєкт колоди гральних карт в українському козацькому стилі. Королями були гетьмани, дами називалися кралі, а валети стилізував під народні образи, наприклад, Мамая. Зокрема, чирвовий валет був шаржованим автопортретом самого митця. Він перемалював з гравюри XVII ст. портрет гетьмана Павла Тетері і доповнив власним родовим гербом. Оригінали проєкту гральних карт опинилися у Львові. У 1950-х роках їх знищили у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника під час вилучення матеріалів, пов’язаних із петлюрівським рухом. Збереглися фотокопії.
Георгій Нарбут передчасно помер у 34 роки від тифу. Це трапилося 23 травня 1920 року у Києві.
Фахівці підкреслюють, що Георгій Нарбут одним із перших українських художників, що перетворив історичний шрифт на елемент сучасного дизайну.
Ще за життя митця про нього хотіли видати велику мистецьку монографію. «Нарбутівський збірник» підготували до друку аж у 1933 році, проте його наклад знищили у друкарні. Лише 2020 року на основі реконструкції знищеного збірника вийшла книга «Нарбут. Студії. Спогади. Листи».
Під час підготовки тексту використані матеріали Українського інституту національної памʼяті, Енциклопедії історії України, журналу «Українознавство» за 2015, №1, збірника «Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку»