У березні конфлікт між Ганною Герман і Дмитром Табачником по-весняному засяяв новими інформаційними барвами. Протистояння продовжує бути відкритим і публічним. Точніше, Віктор Янукович досі дозволяє цьому протистоянню бути відкритим і публічним.
Напевно, тут можна розгледіти хитрий задум президентської адміністрації (мовляв, «подивіться, ми - не КПРС, нам притаманні внутрішні дискусії з гуманітарних питань, і серед нас є не тільки ті, хто готовий пасіонарно відстоювати проросійську політику, але й проукраїнську»), але говорити про це серйозно було б невиправданими лестощами на адресу політтехнологів Банкової. Віктору Федоровичу, як показує його життєвий шлях, просто немає особливої справи до гуманітарних питань. Для нього сфера культури не є чимось важливим і вартим реального уваги. Тут згадується пострадянський анекдот про те, як онук запитує у бабусі, хто такі люди з гуманітарним складом розуму, а бабуся відповідає: «Навіть і не знаю, як тобі пояснити, онучку... Раніше їх дурнями називали...».
Як би там не було, березнева порція інформаційних приводів за темою «Герман проти Табачника» вимагає чергового аналізу природи конфлікту, мотивацій його учасників, а також з'ясування того, що і хто ховається за сутичкою президентського радника і міністра освіти.
Герман vsТабачник: ігрова хронологія ключових моментів конфлікту
Висновок: за логікою хронології конфлікту, наступний гучний хід має бути за Ганною Герман.
А ось на позові Оленцевича зупинимося детальніше. Чи не було це непрямим креативом Табачника? Ця версія має право на існування, оскільки Дмитро Володимирович таким чином міг домогтися психологічної переваги в сутичці з Герман, убивши відразу двох зайців. По-перше, змусити Януковича з цієї миті косо дивитися на свого гуманітарного радника. По-друге, принизити Ганну Миколаївну, поставивши її перед потребою виступати відповідачем у суді, та ще й за позовом якогось містечкового адвоката. Про реальність такої версії судити складно, але ще раз підкреслимо, що списувати її з рахунків не варто.
Так чи інакше, кому б не належала ідея того, щоб Герман відчула себе у шкурі Тимошенко, все це було, за змістом, м'яко кажучи, недопрацьованим. Оленцевич, звинувачуючи Ганну Миколаївну в тому, що вона систематично дискредитує Януковича, посилався на передачу «Свобода слова» (ICTV) від 19 вересня 2011 року, де Герман нібито підривала імідж президента. Якщо переглянути всі репліки радника президента у цій програмі, то безпосередньо Януковича стосувався лише один вислів. Відповідаючи на запитання, хто дав пораду Віктору Федоровичу заарештувати Тимошенко і Луценка, Герман заявила:
«Якби Янукович вирішував цю справу, він не зробив би собі такої величезної кривди. Тому що той, хто зробив це у той час, коли Янукович був у відпустці і коли було зроблено так, що він не мав інформації... Але якби я знала, хто це зробив, якби я знала, хто прийняв таке рішення, я задушила б його власними руками».
Якщо Оленцевич побачив у цих словах спробу дискредитувати президента, то здібностям донецького адвоката читання між рядків залишається тільки заздрити.
Політанатомія поєдинку
Як відомо, у процесі формування команди нинішньої влади виділилися п'ять груп впливу: група Льовочкіна-Фірташа, група Ахметова, група Клюєва, група Азарова, група коаліціонерів і особиста група Януковича, куди, власне кажучи, Герман з Табачником і входять. На відміну від інших груп впливу, членів президентського владного кола від початку практично нічого не згуртовувало, окрім інтеграційної ролі Януковича. Тому конфлікт Ганни Миколаївни з Дмитром Володимировичем виглядає досить природним не тільки тому, що вони дотримуються різних ідеологій, але й тому, що в них немає жодних спільних фінансово-промислових інтересів.
Ми вже давно звикли до протистоянь між членами різних груп впливу в команді Гаранта. А тепер, судячи з усього, нам доведеться звикати ще й до внутрішніх війн у групі Януковича, оскільки її вага з кожним місяцем зростає, а разом з тим зростає й ціна більш наближених до Віктора Федоровича позицій, що, безсумнівно, веде до посилення конкурентної боротьби за ці позиції. Конфлікт Табачника і Герман у цьому випадку варто розглядати як війну за більш наближену позицію до президента по лінії гуманітарної політики.
На користь Табачника, звісно, грає російський чинник. Але тут – слідом за багатьма українськими журналістами і політологами – не хотілося б використовувати такі аналітичні кліше, як «Табачник – це креатура Кремля». Коли читаєш або чуєш схожі висловлювання, відразу напрошується риторичне питання: «Вам Путін особисто повідомив, що Табачник є його креатурою?».
Тут доречніше говорити про те, що Янукович чудово усвідомлює таке: перебування на посаді міністра освіти політика-русофіла створює непогане тло для переговорів з Росією щодо різних економічних питань. Якщо ж президент піде на поводу у Герман і зніме Табачника, то це явно не збільшить його шанси домогтися для Ахметова з Фірташем дешевого російського газу.
До того ж, незабаром парламентські вибори, наближення яких змушуватиме Янукович дедалі частіше звертатися до проросійської риторики (стару недобру пісня про статус російської мови вже увімкнули). Зняття ж із міністерської посади демонстративного любителя Москви виглядатиме в очах південно-східних виборців непослідовним кроком президента у контексті його передвиборчих реверансів у бік Кремля. Хоча треба визнати, що на Південному Сході виборців, готових клювати на проросійські гачки регіоналів, стає щораз менше.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що Ганні Герман розраховувати на те, що Табачник буде звільнений у найближчі півроку, не доводиться. Якщо після виборів у Раду президентська команда збереже свою кабмінівську владу у тому масштабі, в якому вона існує зараз, то Герман може сподіватися на те, що Янукович затіє ще одну хвилю адміністративної реформи, у результаті якої нинішнє відомство Табачника зіллється з міністерством культури. Про цю ідею Герман говорила ще восени минулого року. І тоді головою об'єднаного органу влади може стати постать, як мінімум, нейтральна, а як максимум, близька до Ганни Миколаївни.
Війна потреб: психологічний висновок
Навряд чи конфлікт Герман і Табачника лежить у площині особистих антипатій. Швидше за все, мова йде про те, що радник президента і міністр освіти виступають один для одного персоніфікованими перешкодами на шляху до реалізації власних політико-психологічних потреб. А потреби у них різні. Герман, добившись владного статусу, тепер тягнеться до вищого: вона виявляє демонстративну турботу про гуманітарне майбутнє України і хоче програмувати його за власним сценарієм, який явно йде врозріз із поглядами нинішнього голови Міносвіти. А типового політкар’єриста Табачника, судячи з усього, дуже сильно дратують старання Герман зіштовхнути його з бюрократичної височини, життя без якої Дмитро Володимирович не уявляє з 1992 року, як тільки він вперше пізнав смак керівних посад в центральних органах влади, очоливши прес-службу тодішнього Кабміну Леоніда Кучми.
Залишати в тіні бюрократичні мотивації Ганни Герман теж не можна. Мабуть, вона досі ображена на долю за те, що політичне «дякую» від Януковича останні два роки вона отримує технічними посадами в президентській адміністрації. Тоді як «кучмівська дитина» на прізвище Табачник, який 2010 року активним агітаційним спікером не був, вже другий рік очолює Міністерство освіти.