За останню добу до мене звернулась низка людей котрі попросили пояснити моє незадоволення щодо встановлення памятників/таблиць чи відкриття музеїв в теперішній складний час. Всі зустрічі були корисними та цікавими.
Ось короткий підсумок. 1. Коли вирішення питання лежить в площині вибору між вищими ідеалами нації та життям конкретних людей, правда кожного має власний, специфічний вимір. Говорити про це треба, але сперечатись безглуздо. Справу може вирішити лише суворе виконання ЗАКОНІВ.
2. Я принципово відкидаю спроби втягнути дискусію в так звану колективну безвідповідальність “людей міста”. Ті хто йшов на державну роботу мають слухати різні думки, але ПРИЙМАТИ вольові рішення і БРАТИ на себе відповідальність. Коли ж мені чиновники чи депутати пояснюють яка в нас погана система, я нагадую, що власне кажучи вони і є ця система.
3. Митрополит Андрей, був першим духовним лідером котрий звернувся до гуцулів їх діалектом. Він часто та наполегливо говорив із своїм народом зрозумілою йому мовою. Є чому повчитись. Думаю, людям котрі претендують на звання еліти, також варто частіше говорити із своїм народом зрозумілою йому мовою а не лише повідомляти його про готові рішення.
П.С. 23 (!!!!!) роки Митрополит та інші герої чекають в Україні на своє вшанування. Як на мене — непристойно задовго. Проте, я також дуже хочу, щоб встановлення їм памятників/таблиць/відкриття музеїв, більше нагадувало подяку за щасливе майбутнє а не виправдання за нещасливе сьогодення.