Взяття, знищення і розграбування Високого Замку козаками Хмельницького і татарами у жовтні 1648 року миттєво позбавили твердиню усього, що служило для її оборони. Упродовж кількох років без ужитку замок «світив пусткою», а на тих, хто на нього дивився з міста, справляв враження «якогось страховиська».
Не міг зайнятися його відбудовою ані староста А. І. Сенявський, бо 1650 року помер внаслідок ран і виснаження під час збаразької облоги, ані Андрій Мнішек, до якого номінально повернулося львівське староство. Це сталося тільки-но 1653 року, коли львівським старостою став четвертий поспіль член цього роду Ян Мнішек і був ним понад двадцять років.
Під невпинною загрозою козацьких нападів Річ Посполита звернула пильнішу увагу на Львів, як найважливішу твердиню після Кам’янця-Подільського, і місто за оборону 1648 року було відзначено званням «цитадель Польщі». Згідно з ухвалами сейму, коронна скарбниця виділила кошти, за допомогою яких місто почало зміцнювати і доповнювати засоби своєї оборони, а новий староста взявся за реставрацію Високого Замку. У травні 1653 року Львів отримав також нового військового коменданта. Ним став Криштоф Ґродзицький, генерал коронної артилерії, муж найбільш енергійний до оборони твердинь, якого тільки на той час мала Польща. Він це доводив багаторазово, особливо у 1648 році славною обороною Кодака, найдальшої твердині над Дніпром.
З радістю і повною довірою вітало місто досвідченого вояка, який одразу ж залізною рукою перейняв владу, пильним оком оцінив усі недоліки оборони, і не заспокоївся доти, доки їх не усунув. Не забув нічого, чого лишень вимагали потреби і військовий порядок.
Особливу увагу звернув Ґродзицький на Високий Замок, який для оборони міста мав першорядне значення. Сам очолив нагляд, аби якнайскоріше і добре було відремонтовано знищені мури, башти, бійниці, ґанки, брами й мешкальні будинки. Чував над копанням криниці, а назовні замкових мурів у місцях більш доступних наказав викопати глибокі рови і зміцнити їх високим гостроколом. Завдяки цьому замок постав у нових шатах, забезпечений гарматами, зброєю, амуніцією, запасами провіанту, і отримав нову залогу.
Старання Ґродзицького не були марними. Їх важливість повною мірою проявилася 1655 року, коли здавалося, що Річ Посполита зникне з виднокола, розшарпана і з трьох сторін залита ворогами: шведами, козаками і Москвою. На початку серпня того року на тлі зловісних, чимраз гірших вістей про просування шведів, місто сильно вразила інша звістка, що з України на Львів вирушила потужна московсько-козацька армія під орудою гетьмана Богдана Хмельницького і московського генерала Васілія Бутурліна.
Місто загуло, неначе вулик. Імовірність нової облоги зайняла уми кожного. В пам’яті усіх живих були страшні сцени облоги семирічної давнини, сліди якої ще були помітні усюди. Львів’яни згадували тодішню паніку, пожежу передмість, різню у Високому Замку, у церкві Святого Юра і костелі Кармелітів босих. Згадували штурм мурів у дні, повні зневіри, а згодом руїну, голод, епідемії…
Зважаючи на вірогідність неприятельської навали, Ґродзицький подвоїв звичну пильність і обачність. За його наказом сотні рук кинулися до остаточного завершення ремонту міських і замкових фортифікацій. Запасалися зброєю, звозили якомога більші запаси харчів. Усе, що могло перешкодити обороні і надати ворогові прикриття, було усунуто. Вирубали дерева, сади, городи, старі виноградники, які від XIV століття існували біля підніжжя замку, спалили наново вже значною мірою відбудовані передмістя. Це робилося чи не при кожній облозі Львова, аби ворог не мав можливості ховатися і вести вогонь з будівель на передмістях.
З поспіхом поповнили усе, що стосувалося оборони Високого Замку. Саму оборону твердині Ґродзицький доручив мужньому полковникові Ернесту Маґнусу Ґротусу Курляндському, який «з численним полком», що налічував триста драгунів, став у замку залогою, як яструб на сторожі. Нікого більше не приймали в замкові мури, нікого також не тягнули сюди спогади. Самі офіцери і солдати знайшли вигідні помешкання в кімнатах і коморах замку або у дерев’яних тимчасових будах. Що найважливіше, глибока замкова криниця, завалена впродовж віків, була на той час «вичищена і обмурована». За цю велику і коштовну справу взявся і виконав її райця Ян Кжчонович. Таким чином замок мав удосталь води, брак якої при облозі 1648 року відчутно спричинив послаблення його оборони.
Чуйність і обережність запанувала в усіх закутках міста й замку. Містяни та вояки змагалися між собою у пильному виконанні охорони, побудок, патрулювання, чатування. Львів приготувався так, як ніколи досі, ані потім. Ґродзицький, повний найкращих сподівань, зі спокоєм очікував розвитку подій.
27 вересня 1655 року шістдесятитисячна армія Хмельницького і Бутурліна з численною артилерією стала під Львовом і кільцем оточила місто. Біля підніжжя Високого Замку отаборилися московські полки Бутурліна. Розпочалася друга пам’ятна облога, найдовша з усіх, бо тривала сім тижнів, але яка була й найкращою сторінкою в історії міста.
Упродовж усього цього часу гармати неприятельських батарей майже не замовкали. Зусібіч кулі, «неначе град», сипалися на місто і замок. Падали на мури, дахи і брук, залітали до будинків, утім без великої шкоди для обложених, які зі свого боку відповідали рясно і «не на вітер». Понад сто гармат було задіяно з обох сторін. Часом взаємні обстріли були такими потужними, що кам’яниці й вежі тряслися до основ, і не можна було почути жодного слова.
Оборону міста істотно підтримувала пострілами з гармат і рушниць залога Високого Замку. Замкові гарматники, не марнуючи часу, не шкодуючи снарядів і пороху, «з усіх сторін мацали» ворогів, що наближалися до гори, а ті, «не схвалюючи такої гуманності, втікали як чорти, уникаючи мила», - з гумором описує ті події тогочасний хроніст. І належить пам’ятати, що це були вояки набагато грізніші, аніж 1648 року, бо набули досвіду у довгій війні. Окрім цього, в московських полках, організованих на західний кшталт, обмундированих майже однорідно, служило багато іноземців: голландців, англійців, шведів і навіть іспанців.
Хмельницький і Бутурлін, переконавшись, що місто і замок приготувалися до облоги належним чином, що обидві залоги є численні і просякнуті сильним духом, не відважилися на відкритий штурм. Коли спроби підкопів і мінування не призвели до успіху, коли на град куль була адекватна відповідь, а про те, аби здатися, ніхто навіть і не думав, нападники перші зголосилися до міста про перемовини.
Львів вислав делегатів, які під невпинний і переконливий гуркіт гармат із повною готовністю розпочали перемовини. Хмельницький, бачачи, що його наміри і погрози виявилися даремними, після семи тижнів облоги погодився на пожертвуваний йому «презент» у 60 тисяч польських злотих і зняв облогу.
Польський історик Александер Чоловський писав, що «Львів вийшов з цієї облоги козаків і москалів з честю та славою, стримуючи нападників, рятуючи не лише себе, а й цілу державу. То ж уся Річ Посполита, починаючи від короля, складала Львову почесті й визнання».
Це стосувалося і Високого Замку, тодішня оборона якого, на противагу катастрофі 1648 року, становила один із найбільш визначних епізодів у його історії. Не оминуло визнання і енергійних Ґродзицького і Ґротуса. Перший отримав від короля Яна Казимира дрогобицьке староство, другий за оборону замку три села у Перемиській землі: Довге, Зубрицю і Головсько. А ще про оборону Львова 1655 року можна почитати ось тут.