Непотрібна героїзація певних осіб, потрібно звертати увагу на період мирного життя. Про це 15 січня на прес-конференції зазначила історик, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії НАУКМА Наталія Яковенко.
У цьому питанні її підтримує історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак. «Є різні типи героїзму. Є такий тип героїзму, де герої є трохи бандитами або навіть дуже сильно бандитами. Але є ще й героїзм жертви. Тобто ми розуміємо, що у всіх війнах більшість людей хоче не вмерти, а вижити. Дуже в багатьох випадках виживання є конформізмом, колаборацією, але в певних випадках єдиний спосіб вижити чи помогти вижити своїй родині – це взятися за зброю і супротивляться. Це теж героїзм. І в тому сенсі, якщо брати українську історію, нас більше об’єднують жертви, аніж герої. Треба акцентувати увагу на героїзмі не тих, хто стріляє, а тих, у кого стріляють», – зазначив Я. Грицак.
Доктор історичних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України Національної академії наук України Станіслав Кульчицький вважає, що власне такої історії з точки зору повсякденного життя майже не було в підручниках з історії, натомість у західноєвропейських підручниках - це одна з головних тем.
«Сучасна Україна виникла на базі двох світових воєн. Під час першої світової війни виникла Українська народна республіка. Коли вона загинула, то більшовики прокалькували її та зробили радянську Україну, але зробили українську державність, хай і суто символічну. В момент кризи в центрі, ця символіка вилилася в реальність», - додав С.Кульчицький..