Усі економічні й військові союзи у світі формуються не на основі політичних, економічних, регіональних чи інших критеріїв, як би це мало здаватися на перший погляд, а на ціннісній основі, і якщо одним із членів союзу порушується принцип загальновизнаних у цьому союзі цінностей, його одразу треба, якщо не виключити зі спільноти, то для початку принаймні іншим членам союзу обкласти дуже й дуже суворими санкціями. Насправді ж нічого такого й близько не спостерігається.
Угорщина, підриваючи ціннісну єдність ЄС і НАТО, вимахується собі, наче воша на гребінці, знаючи, що серйозного покарання за це вона не отримає. Перелік відверто недружніх дій Угорщини щодо своїх партнерів і їхньої політики доволі довгий, але є і щось новеньке. Голова МЗС цієї країни Петер Сіярто звинувачує Євросоюз у лицемірстві через те, що той критикує Угорщину і Туреччину за недемократичність. Насправді ж ЄС начебто заздрить високому рівню підтримки влади у цих двох країнах. Сіярто каже, що будь-який європейський політик був би щасливий виграти вибори з таким відривом, як Орбан чи Ердоган, бо «наші політичні системи стабільні, наших лідерів поважають, і наші лідери мають велику підтримку громадськості».
Цікава заява, але ж стривайте, якщо лідери, припустимо, Британії чи Німеччини мають заздрити Угорщині і Туреччині через їхню стабільну політичну систему і велику підтримку громадськості, яка поважає Орбана і Ердогана, то кому своєю чергою має заздрити в цьому сенсі Угорщина і Туреччина? Де ще більш стабільні політичні системи (а найбільша стабільність буває, як всі знають, на цвинтарі), де лідерів ще більше поважають, і де вони мають ще більшу підтримку? Звісно, в Росії, Китаї, Північній Кореї. Ось де ідеал замріяного стабільністю, як на цвинтарі, очільника угорського МЗС. І він, не соромлячись пропонує вільному світові ціннісну систему, цілковито протилежну тим засадам, на яких цей світ тримається. Про заздрісний Захід – фішка виявляється зовсім не нова, адже і Путін, і Лавров, і ще багато хто на болотах не раз стверджували, що Захід заздрить Росії з її неосяжною територією, з її невичерпними ресурсами, з її так званою суверенною демократією, з її народом, відданим владі і т. п.
Феномен авторитаризму і неприхованих симпатій до Росії з боку Угорщини, незважаючи навіть на воєнні злочини в Україні, не є вже аж таким загадковим. Вихідці з боліт Приуралля і верхів’їв Волги й Ками за 1100 років вочевидь ще не обтерлися як слід у Європі і не набули рис справжньої європейськості, тому їх невпинно тягне до своєї дикої і жорстокої праматері.
Що ж то словаків, яким соціологічні опитування приписують найбільші симпатії до путінської Росії серед усіх країн ЄС, то тут справжня загадка, розгадати яку надзвичайно важко. Дуже ґрунтовна і мудра стаття про фемінізацію і маскулінізацію словаків, не знаю, як кого, а мене майже не переконала ні в чому. Пригадую, як декілька років тому редагував книжку спогадів упівців, і 1945 року під час передислокації частини загонів УПА територією Словаччини до Німеччини словаки питали упівців: «А що ви не поділили з братами-русами?» Вочевидь, значна частина цих наших західних сусідів і досі не може второпати, що ми з ними не поділили.
Відвертий українофоб Роберт Фіцо, який лякав своїх співгромадян кровожерливими українськими нацистами і фашистами – вбивцями ні в чому не повинних мирних росіян, і переконував, що жодного патрона не дасть Україні, переміг на виборах цього вікенду і знову очолить словацький уряд, а проросійські мітинги у Празі, які час від часу вибухають і деколи налічують до 50 тисяч ватників, теж не дуже тішать, і цілком можливо, що після Петера Павела до влади в Чехії може прийти якийсь новий Мілош Земан.
Польща, незважаючи на нещодавні тертя з Україною, поки що залишається нашим надійним тилом, але там теж зростають авторитарні тенденції, які лише на передвиборні емоції списати якось не виходить. Міністр оборони Маріуш Блащак оприлюднив розсекречені документи щодо евентуального відступу польської армії в разі нападу Росії в часі правління Громадянської платформи. Мудрі політики мають розглядати найгірші можливі сценарії для їхньої країни, аби запобігти їм, і в цьому плані нічого такого жахливого немає, в Україні теж напередодні повномасштабної агресії Росії розглядалися подібні сценарії. Але Блащак істерично заявляє: «Ми розкрили їхні (уряду Туска) плани віддати ворогу половину Польщі! Ви готували повторення Бучі та Ірпеня!». Ну це вже якесь повне божевілля. Вороги Польщі хотіли віддати Путіну половину своєї країни, а чого ж не віддали? Що, Путін не брав?
Якщо демократичний ліберальний проєвропейський уряд Туска хотів віддати Путіну половину країни, то за елементарною логікою правий, євроскептичний, з авторитарними замашками уряд Моравецького (фактично Ярослава Качинського), який за ідеологією і духом набагато ближче до Кремля, то може б вони не половину, а цілу Польщу Путіну віддали?.. Хто знає?
Утім найбільш небезпечні світові тенденції реваншу авторитаризму, як не дивно, простежуються у цитаделі демократії – Сполучених Штатах. До Трампа американські виборці ніколи за всю історію своєї країни не голосували за бізнесмена, утім щодо бізнесмена вже най буде, але як можна в цивілізованій державі голосувати за відвертого неука, брехуна, шахрая, морального покидька і людину, дуже далеку від якихось розумних і виважених рішень на користь свого народу. Феномен ще той!
Трамп поважає воєнного злочинця Путіна, каже, що це його друг, зустрічається з Кім Чен Ином. Чи є притомними ті американці, які спокушаються на обіцянки побудови міфічної стіни з Мексикою і припинення російсько-української війни за 24 години? Куди може завести така політика, на це запитання вичерпну відповідь дає світова історія.
На небезпеку реваншу республіканців звертає увагу президент Байден: «Зараз в Америці відбувається щось небезпечне. Існує екстремістський рух, який не поділяє основних переконань нашої демократії: рух MAGA (Make America Great Again – гасло кампанії Трампа на минулих виборах). Немає сумнівів, що сьогоднішня Республіканська партія керується і залякується республіканськими екстремістами MAGA. Їхній екстремістський порядок денний, якщо він буде реалізований, докорінно змінить інститути американської демократії, якими ми їх знаємо». Звісно, у США існує надійна політична система стримувань і противаг, але якщо американці й надалі вибиратимуть президентами таких вар’ятів, як Трамп, то куди докотиться Америка?
А щодо ізгоїв східного флангу ЄС і НАТО, то такі країни, як Угорщина чи Словаччина треба просто виганяти з цих союзів цивілізованих націй, бо жодного ефекту від втрати ними цього членства, окрім зекономлених розвинутими і цивілізованими країнами десятків чи навіть сотень мільярдів євро на фінансування цих слабких і вкрай малоефективних економік, не буде.
НАТО насправді вже час, за словами російського дипломата Сергія Рябкова, «забирати свої манатки» з Угорщини і Словаччини, цих «осиротілих» без Росії країн. Бідним сиріткам так зле в компанії демократичних і ліберальних націй, може їм краще буде таки разом з такою рідною їм за духом автократичною Росією, і газ і нафта на шару одразу з’являться. Роберт Фіцо цілком серйозно й відкрито таврує «українських нацистів і фашистів», які «вбивають мирних росіян», хто знає, може ці кровожерливі водночас і «нацисти», і «фашисти» невдовзі захочуть вбивати і мирних словаків під приводом, наприклад, захисту українців Пряшева. А чому ж ні, нацисти і фашисти ж вбивають всіх підряд, нащо їм так далеко йти на Донбас, коли поряд є мирні «російські сирітки» словаки? Ну це ж логіка не будь-кого, а самого Роберта Фіцо. Тоді залишається один вихід – захист російськими військами мирних невинних громадян Словаччини від знавіснілих бандерівців.
З першого погляду такий сценарій схожий на марення божевільного, утім не забуваймо, що доволі часто марення божевільних якось несподівано і зовсім неочікувано для всіх стають дійсністю.