Кінець грудня – «час найвищий» поговорити про церковний календар. Тема, чесно кажучи, вже добряче набридла, адже вся інформація доступна, аргументи сторін «на столі», народ чекає «відмашки» від церковної влади.
Усі вже давно знають, що юліанський календар не відзначається точністю. Усі живуть за григоріанським, і лише деякі ходять до церкви за юліанським. Це відомі речі, але греко-католицькі ієрархи чекають, що скажуть православні з ПЦУ. У ПЦУ дивляться, як на це відреагують ті, які ще не визначилися між ПЦУ і Московським патріархатом. Московський патріархат працює строго на Кремль і здавати ще один рубіж «оборони» наміру не має. Тож ми настільки не хочемо бути схожими на Росію, настільки прагнемо «святкувати Різдво зі всім світом», що котрий рік чекаємо, «якби чого не вийшло».
Цьогоріч у мережі з’явився новий відеоролик на цю тему. Ідея правильна, принаймні я «за» святкування в грудні, перед Новим роком, питань нема. Але що ми бачимо в ролику? Ми переходимо на «святкування зі світом», щоб втерти носа двом карикатурним російським туристам у Львові? Серйозно?
Мусимо констатувати прикрий факт, що за час війни наше суспільство не далеко відійшло від довоєнної ідеї «Україна – не Росія», як її окреслив Леонід Кучма. Або вузького розуміння гасла «Геть від Москви» Миколи Хвильового. Або від «Остаточного “Прощавай”» від Петра Порошенка. Коротко кажучи, від створення тієї «анти-Росії», про яку заявив у своїй статті Владімір Путін.
Традиційно вважається, що приставка «анти» говорить про протилежність. Тобто зло є «антидобром», темрява – «антисвітлом» і так далі. І в цьому криється велика помилка.
«Анти» – це про альтернативу. Про опозицію і спробу замінити собою «справжнє». Тому, наприклад, антипапи в історії Католицької церкви не проголошували атеїзм. Вони прагнули стати на місце папи.
Що ми маємо у випадку з «анти-Росією»?
По-перше, побудувати щось кардинально відмінне від Росії, постійно тримаючи її в полі зору як приклад для «не наслідування» – це вже програшний варіант. Так чи інакше, цей «еталон» впливатиме на життя того, хто старається зробити щось протилежне.
По-друге, треба визнати, що Росія – це таки успішний бренд, впізнаваний у цілому світі. І просто так взяти й переконати решту людей на планеті, що це все вигадки «Союзмультфільму», не вийде. Тим паче не вийде легко переконати світ, що «російське» – це насправді українське, що це Москва у нас вкрала. Ви ж бачите, як непросто «українізується» світове уявлення про борщ. А є ще «казаки», перемога над нацизмом і багато іншого, де українці просто перебувають в тіні імперії. Тим більше, що справді були і «казаки», і перемога над нацизмом. Це не борщ.
По-третє, Росія в уявленні європейців і американців – це північна європейська країна. Країна, яка перемогла Швецію в Північній війні і стала новою Північною імперією. Країна, інтегрована в європейську літературу і мистецтво. Цьому уявленню вже сотні років, і тому українські аргументи про спадщину Золотої Орди та іншу «азію» залишаються аргументами для внутрішнього вжитку.
А найгірше, що замість руху «Геть від Москви» наше суспільство дійсно зациклилося на побудові «анти-Росії». Але не в путінському трактуванні цього терміна, а по-справжньому. Ми ніби ліпимо в себе «іншу Росію». І нам, відверто кажучи, непогано вдається. Та сама корупція, олігархія, бажання контролювати телевізор і «тримати на зарплаті» політичних журналістів. Ті самі монополії, надприбутки на ренті і конкуренція на ринку за допомогою силовиків та податківців. Та сама «духовність» і «тисячолітні традиції», які замінюють нам права і свободи.
Тому те, що ми зараз робимо – це не рух в Європу. Це «клепання» Росії в мініатюрі. Офіційна Росія теж протиставляє себе Заходу. І що? Що за цим фасадом? Якщо забрати протиставляння «Європі», то виявиться, що скрєпи без цієї підпорки просто не працюють. Так і в нас. Якщо забрати милиці у вигляді «антиросійськості», що залишиться? Логіка насправді проста. Ані «геть від Москви», ані «анти-Росія» (у будь-якому вигляді) не може бути самостійною і життєспроможною ідеологічною конструкцією. Як і перенесення святкування Різдва з метою, щоб «за поребриком запалало».
До речі, по-справжньому, серйозно і вдумливо, над програмою «анти-Росія» працював митрополит Андрей Шептицький. Він організував Велиградські з’їзди, де слов’яни обговорювали спадщину Кирила і Методія як спадщину слов’янського, а не російського світу. Він наблизив греко-католицький церковний обряд до «візантійських зразків», щоб унійна церква змогла замінити собою російську церкву на Сході. Але це було давно. Тепер же його спадщина використовується в тих масштабах, на які ми спромоглися, – для «збереження української унікальності». Зрештою, це тема для окремої розмови.
P.S. До речі, хтось чув про такі крилаті вислови, як «Польща – не Росія» або «Латвія – не Росія»? І живуть люди без такої «чіткої» самоідентифікації. Парадокс…