Польська влада останнім часом зосереджується на українському «культі Бандери», узалежнюючи температуру двосторонніх відносин від політики пам'яті Києва. Уявлення ж про цей культ не відповідає правді, оскільки його не існує. Висловив цю тезу, зокрема, добре відомий у Польщі історик Олександр Зінченко, котрий нещодавно у статті «Лікнеп для Качинського» підсумував укази Петра Порошенка щодо історичної політики і показав, які теми вони зачіпали. Виявляється, що жоден із цих указів не стосується ні Степана Бандери, ні ОУН, ні УПА. Чотирнадцять із них пов'язані з національними святами, сім – з Революцією гідності, ще по чотири – з Голокостом, Голодомором та Другою світовою війною, ще десять стосувалися інших питань. Але – підкреслимо ще раз – жоден не мав стосунку до «культу Бандери». На жаль, у Варшаві не розуміють (чи справляють таке враження), що Польща і Україна перебувають на різних етапах формування політичної нації.
Не варто також забувати, що спільна польсько-українська історія – це не тільки трагічні події Другої світової війни, які розігралися на Волині. Тому ми не повинні зупинятися на одній сторінці багатовікової історії, це короткозорість. Феномен відносин Польщі й України загалом не є унікальним у тому сенсі, що багато європейських країн мусили давати собі раду зі своїм минулим. Нам, однак, довелося жити на «кривавих землях». Водночас сталося так, що одна країна вважається «адвокатом», а інша – «клієнтом», а це накладає свій карб. У нашому випадку немає жодної альтернативи формулі примирення на принципі: «Перепрошуємо і просимо вибачення».
Зайве повторювати, що на таких історичних конфліктах виграє Росія, вона також володіє інструментами, щоб їх ескалувати. Наприклад, велика частина з польських і українських архівів міцно застрягли в Росії, і ніхто не збирається їх нам повертати. Кремль бачить у своєму втручанні в польсько-українські стосунки приклад для втручання у двосторонні відносини й інших європейських країн. Росія не прагне діяти з відкритим забралом, вона радше знайде можливість використати когось іншого. Саме тому Москва створила трикутник Росія-Україна-Польща, в якому приховується за агентами впливу в двох інших країнах. Виводячи Київ і Варшаву на курс колізій, Москва намагається досягти низку власних міжнародних цілей, зокрема посилити контроль над Україною, послабити Європейський Союз, а також підточити європейські цінності. Політику «трикутника» було запущено ще в часи президентства Віктора Януковича, а сьогодні вона розкручується щораз сильніше – як і російська гібридна війна загалом.
Польща і Україна співпрацюють у військовій сфері, а також шукають способи, щоб протистояти гібридним загрозам. Однак такі дії задовольняють і зачіпають лише вузьке коло безпосередньо заангажованих осіб. Надійшов час, аби влади обох країн створили платформу для безперервного діалогу – не можна вирішити проблеми в тактичному режимі, так як пожежники гасять вогонь. Протягом шести років функціонує Центр польсько-російського діалогу і взаєморозуміння, то чому б нам не спробувати створити аналогічну польсько-українську інституцію? Адже існує сприятливий клімат для розвитку: польські дослідження засвічують, що протягом останніх двох років ставлення поляків до українців не погіршилося, а бізнес-спільноти обох країн зацікавлені у розвитку двосторонніх відносин.
Трикутник – це тричі вигнута лінія. «Вирівнювання» цього гібридного трикутника і мінімалізація можливостей Росії впливати на відносини Києва і Варшави – це тест для останніх двох столиць щодо здатності наповнити змістом декларації про стратегічне партнерство. Від його успіху багато в чому залежить загалом здатність європейських країн протистояти російській гібридній агресії на Старому континенті.
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Hybrydowy trójkąt („Nowa Europa Wschodnia”)