Гіга Ліпартеліані зараз очікує відповіді від Словаччини щодо надання йому статусу біженця. Незалежний грузинський журналіст, який мусить втікати з незалежної Грузії через політичні переслідування.
Керівник грузинської агенції журналістських розслідувань «Репутація» написав кілька резонансних книг, що стосуються і сталінських репресій грузинської інтелігенції, і злочинної діяльності Путіна. Документальні фільми Ліпартеліані досліджують грузинсько-абхазьку війну і феномен 1990-х – «злодій у законі». Саме таким Ліпартеліані вважає і нового грузинського прем’єра Бідзіну Іванішвілі. В ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET – про крах демократичних поривань на пострадянському просторі, діяльність путінських спецслужб, потребу євроінтеграції і не тільки.
– Пане Гіго, в українських ЗМІ часом бувають повідомлення і про події в Грузії, але, безсумнівно, вони перед тим фільтруються. У якій ситуації нині перебуває Ваша країна насправді?
– Грузія зараз у катастрофічній ситуації. І, як видно, вона багато у чому подібна з Україною. Те, що сьогодні відбувається в Грузії, ніколи не могло б відбуватися у жодній цивілізованій, притомній країні. Це не образа моєї Батьківщини, не зрозумійте мене неправильно. Так, на минулорічних парламентських виборах проголосували 54% виборців за опозицію. І це запитання. Бо ще до виборів у Грузії було видано мою книгу про незаконну діяльність теперішнього прем’єра БідзінуІванішвілі. Хоч «незаконна діяльність» – надто м’яко сказано. Книга про його замовні вбивства. В 1993-94-му рр. він замовляв братів Квантрішвілі. Ці вбивства були здійснені на особисте замовлення тодішнього банку «Російського кредиту», який очолювали Іванішвілі і Васілій Анісімов. І ось цей бруд 1990-х рр., який ще вироблявся при Єльцині, на ньому сьогодні тримається Путін, і все це виливається на Закавказзя, в Грузію.
– Який вплив Путін має на Грузію?
– Я завжди говорив і писав, що в Путіна є два ресурси на Закавказзі. Перший – це «чеченський тероризм». Хоч я глибоко поважаю чеченський народ, бо «чеченський тероризм» нічого спільного з ним не має, цей термін заснували ФСБ і сам Путін, його бандитська корпорація. «Чеченський тероризм» не має національності. Другий ресурс – «злодії в законі», які після 1990-х нині знову прийшли до влади в Грузії.
– Це сталося після поразки провладної сили Саакашвілі на минулих парламентських виборах?
– Крах влади Саакашвілі – це остаточне прощання з будь-якими демократичними поривами на пострадянському просторі. І я це кажу, як людина, яка свого часу жорстко критикувала Саакашвілі.
– Чому?
– Зокрема через убивство Зураба Жванії. А оточення Саакашвілі постійно рило йому яму. Все це вилилося на жовтневих виборах, і знову прийшли путінські злочинні корпорації. Але моя критика була така, щоб не допустити того розвитку подій, які на жаль, відбулися під час останніх виборів. Сьогодні в Грузії навіть нема альтернативи. Уявляєте? Останнім часом я багато думав, може, є якісь імена в партії «Єдиний національний рух»? І там справді є дуже грамотні люди, але усунення Саакашвілі від влади – це остаточне захоплення Кремлем Грузії та Закавказзя. Американські конгресмени вже відзначають, що Іванішвілі та його злочинна група обігнали Януковича за кількістю політичних арештів.
– Пане Гіго, що Вас змусило покинути Грузію?
– Я зняв фільм про замовні вбивства Бідзіни Іванішвілі, назва якого в перекладі звучить як «Один замовник-грузин двох російських убивств». Це були питомо російські вбивства. У світових ЗМІ вже є визначення «питомо російське вбивство». Іванішвілі їх вчиняв, тобто замовляв. Щоб не було закидів, нібито я підіграю політичній лінії Саакашвілі, до виборів я фільму не оприлюднював, а офіційно виклав його в Інтернет 4 жовтня 2012 р., коли вже були відомі результати виборів. До кінця місяця фільм переглянули 34 000 разів. А тоді фільм раптово з Мережі зник. У Грузії люди живуть зі страхом. Путінські злодії об’єдналися проти Міхо Саакашвілі.
– Як це може відбитися на Україні?
– Саакашвілі комусь подобається, а комусь-ні. Але він залишався останнім, після арешту Тимошенко і поразки Ющенка, ідейним реформатором на пострадянському просторі. Ніде не було реально втілено стільки реформ. За такі дії дають Нобелівську премію миру. Тож його поразка – це катастрофа зокрема і для України. Я не хочу нікого лякати, але ці дві держави були, як сіамські близнята, і вони були кісткою в горлі Путіна.
– І Ви – журналіст, – зараз стаєте опозицією до влади?
– Ніхто не є ближчим до політики за журналістів. Якщо хтось захистив кандидатську дисертацію, знайшов фінансування, створив свою партію і вигукує патріотичні гасла, він ще не є політиком. Краще за журналістів ніхто не знає політичного і суспільного клімату України і Грузії. Зараз дуже важливо створити загальнодержавний політичний форум Грузії та України під умовною назвою «Наш дім – Європа». Треба бити на сполох! Україна також та держава, де владна бандитська корпорація є загрозою. У нас вони прийшли і захопили владу, а у вас це поступово поширюється, як сміття з гігантського самоскиду. Такий форум міг би посприяти для перегляду Брюсселем і США свого ставлення до України та Грузії. Хоча, треба пам’ятати, що там –теж звичайні люди, і вони не можуть все змінити доторком пальця. Тому треба працювати над формуванням суспільної думки. А її створюють саме журналісти. Не влада і не опозиція. Хоч раз треба щось зробити. Ми повинні об’єднуватися. Наш дім – Європейський союз. Але це не має бути лише політичною амбіцією, це має бути внутрішнім станом і менталітетом нації.
– Яким бачите менталітет українців?
– Згадаймо нещодавні події, коли до України приїхав Жириновський, і він вам каже, що у вас немає рідної мови. А це пряма образа. Каже, щоб перевели годинники за московським часом… А тоді дівчина кидає в нього капустою, і її, як злочинця, виводять із залу. У залі сидять журналісти-чоловіки і не рятують цю дівчину, чи хоча б демонстративно не покидають прес-конференції, щоб цього шизофреніка залишити самого. Якщо все так буде і надалі, то ніколи не утвориться національна думка та ідея. Національна думка та ідея не є революцією, а прагненням до кращого. Та коли сидять і слухають бандитського рупора, над яким сміється вся Росія, то це принизливо для нації. Це має виразитися в журналістських матеріалах. Ми повинні зрозуміти, що і Україна, і Грузія перебувають під національною загрозою від Путіна, який узаконив у своїй владі тероризм і бандитизм.
– Про Саакашвілі в Україні говорили багато хорошого. Чому його політична сила програла на парламентських виборах?
– Народ – непередбачуваний феномен. Наша ментальність –хвороблива і збідована. Дідусеві, який їздить на «жигулях» 1989 року, неприємно, що його сусід їздить на джипі. Йому неприємно, що у мера–величезний будинок. У Саакашвілі теж були помилки, але вони – крапля в морі порівняно з тим, що творять в Грузії кремлівські бандитські структури. А саме вони найбільше спекулювали і наголошували на цих незначних помилках. Але, порівняно з Іванішвілі, Саакашвілі – Черчіль.
– Після вдалої поліцейської реформи Саакашвілі грузинські «злодії в законі» почали втікати до Росії, де їх не надто вітають, а також до України. Чим це загрожує Україні?
– Найбагатші грузини – тут. Чому вони тут? От я грузин. Я не хочу покидати свою Батьківщину, але вимушений. А їм наплювати. Їм не потрібна європейська інтеграція. Для них головне – гроші. Тому ці люди – ніякі не грузини, вони лише народилися в Грузії. Якийсь покидьок, що годує харківського міліціонера, він настільки грузин, як Янукович – китаєць. Із цих людей грузинська ментальність вичавлена. В Україні вони асоціюються або зі «злодіями в законі», або з якимись покидьками, і це дуже погано. Їм на все плювати, і це загрозливо. Такі люди справді непотрібні в Євросоюзі.