Щоразу після масованої ракетної атаки російських агресорів по мирних українських містах президент Володимир Зеленський звертається до західних партнерів з проханням надати нам більше засобів ППО, більше далекобійних ракет, а головне – дозволити бити ними по російській території – аеродромах, військових складах та інших мілітарних об’єктах – звідки нам, власне, й загрожує небезпека. Так щоразу руйнуваннями цивільних будинків та інфраструктури, а головне – втраченими людськими життями Україна здобуває моральне право звернутися по допомогу і дозвіл до Заходу.
Не можна сказати, що західні лідері байдужі до нашого горя. От, наприклад, після однієї з найсмертоносніших атак – удару балістичними ракетами по Полтаві – президент США Джо Байден, до якого передусім адресувалися наші мольби про допомогу, офіційно заявив:
«Сьогодні зранку російські ракети вдарили по військовому навчальному центру та госпіталю в Україні, убивши понад 50 людей і десятки отримали поранення. Я найрішучішим чином засуджую цю жахливу атаку.
Цей напад є трагічним нагадуванням про постійні та обурливі спроби Путіна зламати волю вільного народу. Але вже два з половиною роки народ України стоїть непохитно. І Сполучені Штати продовжуватимуть стояти разом з ним – в тому числі надаючи системи протиповітряної оборони і можливості, необхідні для захисту своєї країни.
Не робіть помилок: Росія не переможе в цій війні. Переможе народ України. І в цей трагічний день, і кожного дня, Сполучені Штати підтримують його».
Гарні слова, звісно. Але з уст глави Білого дому не пролунало найголовнішого, найочікуванішого – дозволу на застосування американських ракет для ударів по військових об’єктах на російській території.
Тому Зеленський і весь зовнішньополітичний блок української влади вбачає наразі головним дипломатичним пріоритетом України переконати Вашингтон та інші західні столиці дозволити їй завдавати ударів по авіабазах та інших військових об’єктах у глибині Росії, які використовуються для завдання ударів по Україні. «Сполучені Штати, Велика Британія, Франція та інші партнери мають можливість допомогти нам зупинити терор», – стверджує український президент.
Та це просте на перший погляд питання не може вирішитися вже два з половиною роки. Ба більше, воно розділило західних партнерів Києва. Так, Велика Британія і Франція нібито й дозволяють Україні завдавати ударів своєю зброєю по військових цілях у глибині російської території. А от США досі вагаються. Німеччина ж взагалі виступає проти і не бажає надавати нам ракет TAURUS.
Хоча й з дозволом від Лондона й Парижа не все так просто. Нагадаємо, що Велика Британія ще минулого року надала Україні ракети свого виробництва Storm Shadow, а Франція – фактично аналогічні ракети під назвою Scalp-EG. І от звідти постійно лунають заяви, які суперечать одна одній. То нібито ці ракети вже передано Україні, тож вони вже фактично українські, й українці можуть ними розпоряджатися, як їм заманеться. То лунає спростування, що нібито дозволу на ракетні удари по російській території ніхто не надавав. От і спробуй тут розібратися.
Зі Сполученими Штатами ще складніше. Так, довгоочікувані ракети ATACMS ми таки отримали. От би ними й лупонути по російських військових аеродромах, звідки злітають російські бомбардувальники зі смертоносним вантажем.
Україна також хоче отримати право використовувати нарешті отримані винищувачі F-16, виготовлені в США, але поставлені Данією й Нідерландами, а незабаром Норвегією і Бельгією, для бомбардування цілей у Росії. А не можна – Білий дім не дає санкції.
У Берліна Київ давно й наполегливо просить німецькі ракети TAURUS, які мають дальність ураження – 500 км, що майже удвічі більше, ніж Storm Shadow, а головне – значно потужнішу боєголовку, здатну вщент зруйнувати бункери й мости. Уже й більшість політичних сил у Бундестазі погоджується надати нам ці ракети. Але канцлер Олаф Шольц вперто виступає проти.
Зеленський уже вкотре пояснює своїм західним колегам, що Київ повинен мати можливість завдавати глибоких ударів через кордон, щоб «захистити Україну від російських ракет і керованих авіаційних бомб, не допустити перекидання російських військ і протидіяти тиску окупантів на ключових рубежах фронту». А для цього потрібно завдавати удари далекобійними ракетами по авіабазах, вузлах матеріально-технічного забезпечення, центрах управління та по військових формуваннях.
Хоча Збройні Сили України і без західної допомоги вже досягли серйозних успіхів у завданні ударів по російських аеродромах, складах озброєнь, паливних складах і комплексах протиповітряної оборони. Для цього українці вміло й винахідливо використовують саморобні безпілотники. Ще рік тому радіус їхнього ураження обмежувався 500 км, потім досягнув тисячі, півтори. А нині українські бойові дрони вже здатні залітати аж за Урал.
Проте цілковито замінити західні ракети вони не здатні. Ракети таки швидші, точніші, їх важче перехопити і вони можуть нести значно більші і корисні навантаження, ніж безпілотники.
Обережні західні політики все ще малюють у своїх головах якісь уявні червоні лінії, які «в жодному випадку не можна переступати, щоб не провокувати Кремля на жорстоку відповідь». Хоча Україна раз за разом дискредитує ці російські лінії, демонструючи всьому світові, що жодної чинності вони не мають. От потопили російський флагман «Москва», от ударили по Криму, от зруйнували Керченський міст, от атакували аеродром на «канонічній» російській території. Мало? То ми порушимо російський кордон, захопимо частину російської Курщини. І що? Де ця очікувана «жорстока відповідь»?
Та сама ситуація з нарощуванням військової допомоги Україні, коли боязливі західні політики вказували на ризик провокації з боку Кремля, щоб виправдати ненадання Україні високоточних ракет, танків і винищувачів F-16. Але кожного разу, коли ця зброя врешті-решт була доставлена, погрози Москви не реалізовувалися. Може, варто нарешті зрозуміти: Кремль просто не здатен ці погрози реалізувати.
Але і це не до кінця переконує, вагання залишаються. «Звичайно, ми стурбовані ескалацією. І те, що Росія не відповіла на щось, не означає, що вона не зможе або не буде відповідати в майбутньому», – наполягає один із речників Білого дому.
Стало відомо, що протягом кількох місяців Лондон переконував Вашингтон, що Україна повинна мати можливість запускати західні далекобійні ракети по російській території. Він наводив дуже прагматичні аргументи, що це потрібно не тільки Україні, не лише задля перемоги у війні прости Росії. Тут є свій безпосередній інтерес у Заходу, якому в такий спосіб вдасться дослідити всі плюси й мінуси цієї зброї в реальній бойовій ситуації. Наприклад, наскільки вразливими є ці ракети на протидію російської системи ППО, наскільки ефективними є російські РЕБи, яких уражень здатні завдати ракети військам, техніці, фортифікаціям тощо. А потім вирішити, чи варто змінити щось у конструкціях ракет, внести якісь зміни, щоб зробити їх ще ефективнішими на полі бою.
Добре, що за останні місяці Вашингтон хай поволі, але змінює свою позицію щодо ударів по російських цілях, принаймні поблизу українського кордону. Аргументом спершу стала російська атака на Харківську область. Під час російського наступу Київ скаржився, що йому не дозволили використовувати західну техніку для ударів у відповідь через кордон. Тож США таки змінили свою політику, дозволивши Україні завдавати ударів по прикордонних цілях, які підтримують наступ Росії.
Тепер своїм наступом у Курській області Росії Україна ставить Захід перед фактом: без дозволу на удари західними ракетами по російських об’єктах углибині території Росії про жодну перемогу, а навіть паритет на фронті не варто говорити. І все вказує на те, що в західних столицях це розуміють, але ще вагаються. За інерцією.