Годинники у річці

Мародерство – супутник кожної війни, хоч би як його називали: трофеями, сувенірами чи, по-старому, здобиччю. Переможці повертаються не з порожніми руками. Вони грабують цивільних і військових, роздягають навіть трупи. Маркітанти, тобто постачальники війська, зацікавлені у війні, бо наживають на ній чималі статки. Потім вони проголошують себе елітою, поки інші громадяни зализують рани й намагаються елементарно вижити.

Коли чеський король Пржемисл Отокар ІІ загинув 26 серпня 1278 року в битві на Моравському полі, його роздягли й залишили серед трупів, через що тіло довго не могли знайти. Саме цей король під час завоювання Пруссії заснував на березі річки Преголі місто Кролевець – до речі, разом із протопластом роду Гербуртів Гербордом із Фульма. Згодом німці назвали це місто Кьоніґсберґ, а тепер воно – Калінінград.

Кьоніґсберґ асоціюється з Іммануїлом Кантом і Ернстом-Теодором-Амадеєм Гофманом, а Калінінград з тотальним мародерством після Другої світової війни. Звідти російське військове начальство вивозило вагони меблів, посуду, техніки. Далі ешелонами пішли цегла та всілякі будівельні матеріали. Попри заселення росіян у будинки депортованих і вбитих мешканців міста, вже 80 років не розбирають руїни замку Кьоніґсберґа. Німці, яких виселяли, закопували цінні речі в надії колись повернутися, і досі про випадково знайдені сховки пишуть у пресі, без найменших докорів сумління, з погано прихованою заздрістю.

Але в історії Кьоніґсберґа є один невеличкий епізод, що має символічне значення. Серед простих солдатів найбільшим попитом користувались годинники .Вони носили на зап’ястях по кілька штук. Знімали з убитих і полонених німців. Якось полонених німецьких офіцерів вели через місток і враз у ріку посипались годинники. Попередньо змовившись, полонені вкинули у воду свої наручні годинники. Такий собі флешмоб. Вони не хотіли, щоби супротивнику належав ще і їхній час.

Львівська знайома хвалилася, що її батько розжився на тій війні мотоциклом. Він не міг собі дозволити вагон, як той генерал, що притягнув з війни розкішний білий рояль, на якому його дружина роками прасувала білизну. Зрештою, інструмент відкупив якийсь майстер, не то електрик, не то сантехнік, і поставив у себе в хаті, де на ньому не було також кому грати. Хоч обидва власники могли б подарувати його консерваторії або музичній школі.

Офіцери займались мародерством у великих масштабах. Коли радянські солдати поверталися з «трофеями», на кордоні їх чекали енкаведисти, що відбирали в них весь той дріб’язок, що ті встигли змародерити. І, звісно, він ішов до кишень реквізиторів, а не в державну казну. Відмовишся – опинишся там, де Макар телят не пас.

Мародерство особливо шокує, коли йдеться про національні культурні цінності. Скільки всього вивозилося після війни, можна лише уявити. Книги, картини, історичні артефакти опинялися в Москві та Лєнінграді. Був ще один спосіб змародерити – фінансувати археологічну експедицію і вивезти всі найцінніші знахідки. До Москви йшли не лише відкати за посади, а й твори мистецтва, які чиновники «позичали» в музеїв або просто забирали, шантажуючи дирекцію. І дирекція погоджувалась, аби не втратити посади, за які трималися щосили. Без посади в СРСР ти був ніхто. Втратити посаду в ті часи – це як колись втратити шляхетство з його привілеями.

Мародерство під час теперішньої московсько-української війни має свої особливості. Культурний рівень окупантів – нижче плінтуса. Я читала, як будинок на Київщині, що належав комусь з акторів, розграбували, причому віддали перевагу унітазам, а не цінним картинам. Дружини окупантів телефонували чоловікам і замовляли всілякі речі, зокрема одяг. Особливо мене вразило прохання прислати дитячі кросівки конкретного розміру для дитини 9-10 років. Матусі навіть не замислювалися, що власники цих кросівок могли бути мертвими. І навіть гірше – зґвалтованими. Забрати взуття закатованої дитини – такого історія, мабуть, ще не знала.

Історія складається з отаких деталей, які не знайдеш у підручниках. Якщо там і цитують очевидців, то неохоче, наче це не факт, а щось несуттєве. У вбитих окупантів знаходили золото й біжутерію, власники, яких, очевидно, не могли вчасно виїхати і, найімовірніше, загинули. Якби опублікували опис прикрас, це був би дуже важливий документ для майбутнього суду над окупантами. Зазвичай такі документи цікаві письменникам, але не варто забувати, що історія без емпатії мертва. Одна деталь, як-от отой флешмоб з годинниками в Кьоніґсберзі важить більше, ніж відцензурована й політично ангажована монографія про Другу світову війну. Бо таке не підробиш і не підтасуєш на чиюсь вимогу.

Я пригадую, як у школі ми довго й нудно вивчали «Прапороносців» Олеся Гончара, і тільки через десятки років мені вдалося остаточно позбутися умовного татуювання на своєму ментальному тілі: «У справедливих армій доля завжди прекрасна». Можна написати ціле дослідження цієї цитати особистого друга Леоніда Брєжнєва в новому історичному контексті, коли відкрилася правда про воєнні злочини Червоної армії в Східній Європі – масові зґвалтування, вбивства цивільних чи мародерство.

Також можна прочитати про чудернацькі випадки мародерства. Мародерять навіть тварин. У 2022 році писали, як окупанти змародерили мейнкуна, возили його в танку, але котик від них утік, і потім українці естафетою передали його власниці в іншу країну. Чи про старі труси, які знімали зі шворки для білизни. А що не можна змародерити – те запаскуджували лайном.

Мародерство не можна виправдати ні бідністю, ні заздрістю до чужих статків, ні бажанням помсти. У всі часи воно вважалося важким воєнним злочином і каралося смертю. Утім, вище військове керівництво було завжди поза підозрою – як дружина Цезаря. Навіть у Червоній армії могли влаштувати розстріл мародера задля пропаганди, щоб показати, що це лише виняток із правил. Бо ідеологи розуміють, що ідеальна картинка виглядає нереалістично. Сподіваюся, майбутні українські історики писатимуть не лише про битви московсько-української війни, про терор, а й про масштабність сексуального насильства й мародерства на конкретних прикладах. Не покладаймося на власну пам’ять. Іноді вона підводить, коли інформації забагато. Фіксуймо всі деталі. Це найкращий аргумент проти ймовірних фальсифікацій у майбутньому, коли казатимуть: «А ви доведіть!».

Годинники на дні ріки перестають відлічувати час. Так і воєнні злочини не мають термінів давності.