Львів прекрасний своїм спокоєм і бурхливим життям. На вулицях люди п'ють вино, глінтвейн, каву; їдять круасани і топлений шоколад. 50-ти метрова черга до Львівської копальні кави. Вуличні музиканти грають пісні на будь-який смак. А ввечері гості та жителі запускають ліхтарі, спостерігають за виставою вуличного театру і розбігаються по унікальних ресторанчиках і кав'ярнях.
Ніщо не говорить про війну, крім плакатів благодійних концертів на підтримку армії і добровольчих батальйонів і ящички, куди збирають кошти на аптечки солдатам.
Війна! Від чого така ледарство? Власне, а чому Львів повинен сумувати і впадати в траур? Він і так зробив предостатньо для перемоги у війні, яку не розпочинав - відправляв своїх синів, збирав гроші на амуніцію, відновлення техніки і лікування постраждалим, приймав і приймає біженців зі Сходу.
Взагалі-то, саме Львів мав найкращі "стартові можливості" для сепаратизму серед усіх регіонів України. У міста досвід проживання в західноєвропейській цивілізації, де сьогодні мріє жити більшість землян, куди олігархи відправляють вчитися своїх дітей і переводять капітали. Місцеві могли б виробити свою ідентичність і апелювати до "возз'єднання" з Австрією або Польщею - Ost-Österreich або "новополонія".
Замість цього, львів'яни пережували свій історичний різноманітний досвід і видали на-гора український європейський продукт. Австрійське, польське минуле не стало каменем спотикання і підставою для поділу. Навпаки, в ньому простежувався зв'язок України з європейськими сусідами і "спільність". Європейці, приїжджаючи до Львова, знаходять щось своє рідне і близьке, одночасно, долучаючись до України.
Тому місто можна вважати успішним культурно-історичним експериментом.
На цьому тлі Донецьк виглядає невдахою. Про британські корені міста (точніше валлійські) говорить лише паб, нещасний пам'ятник на одній з вулиць (якого я так і не побачив) і мізерні експозиції в місцевому краєзнавчому музеї. Пережитий історичний досвід не знайшов свого креативного вираження в унікальному продукті. Якщо у Львові розбігаються очі від ексклюзивних сувенірів (як один з індикаторів), які хочеться з собою привезти, то в Донецьку ламаєш голову над питанням "що б таке оригінальне купити крім магнітиків і чашок?".
Навпаки, Донецьк вирішив будувати свою ідентичність на протиставленні і відокремленні: він постійно наполягав, що йому хтось нав'язує "чужу" культуру, "забороняє говорити" на рідній (російській) мові; а гасла - "почути голос Донбасу", "Донбас ніхто не ставив на коліна","Донбас годує всю Україну"... У кожному з них чулися нотки hate speech`а. Коли ти сієш протистояння неможливо не отримати війну. Тому якщо Донецьк хоче миру, то йому слід з'їздити "на стажування" у Львів.
І навіть "нахабно" скопіпастіти успішний досвід нероб-бандер. Вони знають в цьому сенс