Недавно повернувся з Києва, де наслухався новин про те, хто з ким і проти кого збирається йти на вибори. Моїми співбесідниками були люди, близькими до політичної кухні. Знаючи їх довгі роки, я не маю підстав їм не довіряти. Тому, припускаю, вони подають досить правдиву інформацію – наскільки слово «правда» взагалі відповідне при обговоренні української політики.
Хочу поділитися цією інформацією з Вами.
Отже, за порядком:
Юлія Тимошенко дістала негласну підтримку Москви в обмін за дві умови: віддати українські транспортні системи під російський контроль та відмовитися від вступу України до НАТО. Зрозуміло, що жодного документу з цими умовами не було підписано, а самі умови були висловлені у формі рекомендацій («ми розуміємо, що у Ваших інтересах та в інтересах українського народу Вам краще буде...»)
Вікторові Януковичу Москва теж сказала, що буде підтримувати його політичні амбіції. Але з одним застереженням: російська влада не може гарантувати йому, яке місце він займе в українській владі після одних чи других виборів: все ж таки Україна - вільна країна, і український народ має право вирішувати самостійно. Тому хай краще свою політичну долю Янукович вирішує сам, у переговорах з Юлею Тимошенко - про що домовиться, те й буде мати. В такий спосіб йому дали зрозуміти, що він уже не «перший». Що, значною мірою, пояснює, чому так різко перервалася співпраця між «регіонами» та БЮТом: у цьому союзі Янукович не хоче бути «другим».
Партія регіонів після виборів, правдоподібно, блокуватиметься в новому парламенті з «Нашою Україною» - відповідно до логіки «ворог мого ворога мій друг». Цей союз мають забезпечити Юрій Бойко (після того, як Ахметов дистанціювався від Януковича, він виходить на перший план як фінансист Партії регіонів) та рідний брат нашого Президента Петро Ющенко, який є бізнес-партнером Бойка в декількох проектах.
Менші партії до виборів триматимуться на безпечній відстані водночас від обох великих політичних гравців: БЮТу, з одної сторони, та НУ і Партії регіонів, з другої. Їхній інтерес - зібрати найбільше голосів серед того політичного електорату, котрому однаково надоїли й «помаранчеві», і «біло-блакитні». Оскільки більшість з цих партій не можуть самостійно переступити виборчий бар'єр, вони блокуватимуться між собою: «Єдиний Центр» Віктора Балоги - з партією Леоніда Черновецького, УНП Костенка - зі «Свободою» Тягнибока.
«Хітом сезону» може стати блок Гриценка й Кличка - людей, що популярні серед двох особливих прошарків: Гриценко - серед розчарованої інтелігенції та середнього класу, Кличко - серед набагато ширшого загалу його вболівальників. Проблема, однак, з Кличком є та, що він більш відомий як успішний спортсмен, а не як успішний політик. Тому багато хто сумніватиметься, чи віддати йому голоси.
Для того, щоб блок мав кращі шанси, їм треба третього. Ідеальною фігурою тут міг би бути Арсеній Яценюк. Однак Яценюка не хоче відпускати Президент: Ющенко бачить його на одній із першій позицій списку «Нашої України». З іншого боку, в блок Гриценка і Кличка Яценюка не пускає дружина першого, Юлія Мостова. Коли Яценюк був ще міністром зовнішніх справ, Мостова покритикувала його у своєму «Дзеркалі тижня». Яценюк відповів їй через газету «День», що деяким жінкам більше пристало варити на кухні борщ, аніж судити про зовнішню політику.
Я не можу ручатися за достовірність цієї інформації. Пропоную, однак, Вам користатися з неї, коли будете спостерігати за маневрами наших політиків. Якщо вона допомагає Вам розуміти мотиви їхньої поведінки, то, правдоподібно, вона є правдивою.
Зрештою, пропоную всім нам ділитися подібною інформацією через Інтернет, коментувати, додавати, виправляти, спростовувати і т.д. Нехай це буде такою собі передвиборчою акцією відповідальних виборців.
Оскільки ми, мимо своєї волі, опинилися в заручниках української політики, ми маємо право знати, що так насправді вариться на її кухні. Особливо перед тим, як вирішувати, йти чи не йти нам на чергові українські вибори - а якщо йти, то за що так направду віддавати свої голоси: за гарний вигляд Юлії Тимошенко чи за московський контроль над українськими енергоресурсами, за «принципових» Ющенка та Януковича - чи за їхній безпринципний союз і т.п.
Країна має право знати своїх героїв.