У Верховну Раду надійшли три законопроекти про вибори голів судів, прокурорів і начальників міліції. У ЗМІ вже прозвучали думки експертів з числа колишніх та чинних співробітників правопорядку.
Вони нерідко виступають проти виборності зазначених посадових осіб. Причини називають різні: недосконалість виборчого законодавства, можливість потрапляння в "органи" фахово непідготовлених осіб, високу затратність виборчих кампаній. Наскільки переконливі ці аргументи?
Українська міліція погано "пахне"
Не станемо зараз пригадувати випадки жорстокої і принизливої поведінки з людьми українських силовиків. Їм такі інциденти, напевне, замінюють розваги. Але треба чітко розуміти, чому тримається така "система": вона вигідна можновладцям. Між ними і людьми в погонах укладено якийсь негласний пакт: влада лояльно ставиться до беззаконня "органів" щодо громадян, а "органи" за це платять владі готовністю хапати неугодних політиків без достатніх підстав, придушувати мітинги та потенційно можливі народні хвилювання.
Все це добре відомо. Однак наспів інший, абсолютно на вигляд безвинний, але не менш очевидний факт "перевертенізації" (від слова "перевертень") органів правопорядку в Україні. Не так давно оприлюднено відмову Печерського райуправління міліції Києва порушувати кримінальну справу щодо інциденту між журналістами й охоронцем під час відкриття 64-го Всесвітнього газетного конгресу. Нагадаю, інцидент стався 3 вересня 2012 року під час виступу на форумі президента України. Журналісти громадського руху "Стоп цензурі" провели тоді акцію – вони стояли навпроти Віктора Януковича, тримаючи плакати проти цензури. Ну, стояли і стояли... Ні, непорядок, вирішили представники влади. Один із співробітників Управління держохорони (УДО) почав штовхати головного редактора "Української правди" Олену Притулу і редактора KyivPost Катерину Горчинську. Запопадливий служака грубо вирвав у жінок плакати... Випадок абсолютно дикий. Рух "Стоп цензурі" звернувся з відповідною заявою в міліцію.
Вважаю, для фахівців знайти хулігана – раз плюнути, тим більше що випадкова людина не могла опинитися поблизу президента. Однак начальник Печерського райуправління міліції Олег Школьний у відповіді на заяву побитих журналістів стверджує, що встановити особу людини, "яка вчинила протиправні дії, не виявилося можливим". Словом, міліція вчергове "прикрила" держиморду в погонах.
Невже у керівників київської міліції немає ні сорому, ні сумління, що вони здатні розписатися у власній нефаховості, тільки щоб догодити начальству? Особисто для мене відповідь очевидна. Цей випадок не менше, ніж тортури у катівнях міліції та тюрмах, свідчить про те, що "перевертенізація" (читай: зрада професійним принципам) органів правопорядку в Україні перевершила всі мислимі й немислимі бар'єри. Ці "органи" вже не просто погано пахнуть, а смердять, як несвіжий труп, розкладаючись все далі й далі.
"Професіоналів" багато – чесних бракує
Вибачте, але чи можна назвати того ж пана Школьного високим фахівцем? Вельми сумнівно.
Навіщо ж народу такі "професіонали", які не можуть розслідувати абсолютно очевидний випадок? У народу що, грошей надто багато, щоб тримати на своїй шиї таких "правоохоронців"? Чи не простіше підшукати на такі посади людей, які змогли б змусити працювати слідчих і оперативників так, щоб заяви громадян та громадських організацій розслідували швидко і неупереджено?
Цей випадок, крім усього іншого, показав: боязнь того, що на посаду керівника міліції (прокуратури, суду) народ може обрати нефахівця, – це лукавство. Насправді саме зараз керівників "органів" підбирають не за професійними якостями, а за принципом відданості – президенту, главі МВС або іншому вищому начальству.
Найчіткіше це видно на прикладі Генеральної прокуратури України (ГПУ). Ні для кого не секрет, що глава ГПУ Віктор Пшонка – ставленик Януковича. Але чи можна назвати його високим фахівцем? Ну, дуже вже сумнівно...
Справжній професіонал на посаді Генпрокурора не допустив би перетворення такого важливого для країни відомства в пересічну "піар-компанію", котру нагадує сьогодні ГПУ. З цієї "рекламної контори" чи не щодня вилітають "сенсації" зі сумнівною доказовою базою, і перш за все щодо головної політичної суперниці пана Януковича.
Не подумайте, що збираюся захищати Юлію Тимошенко. Ні, навпаки, не можу не підтримати вимогу опозиції створити парламентську Тимчасову слідчу комісію (ТСК) для розслідування справи про вбивство депутата Щербаня. Потреба створити таку ТСК виникла через надмірну, просто фонтануючу "балакучість" високих чинів ГПУ.
Ось зовсім дивовижний її приклад. 13 січня в ефірі телепрограми "Свобода слова" перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін, зокрема, заявив: "Я стверджую, і буду доводити це в суді, що Тимошенко Юлія Володимирівна разом зі своїм спільником Лазаренко Павлом Івановичем вбивали своїх конкурентів по бізнесу".
Вчитайтеся ж! "Права рука" пана Пшонки фактично стверджує, що Тимошенко і Лазаренко неодноразово вбивали людей. Не одноразово (нібито Щербаня), а саме кілька разів, що цілком недвозначно випливає з публічної заяви Кузьміна. Така його "балакучість" ставить під великий сумнів все, що він говорив про "справу Тимошенко". Одного разу збрехавши, хто тобі повірить?
Виникає й таке питання: чому ж прокурорський працівник такого високого рангу не стежить за мовою? А просто він... не зовсім фахівець. Справжні профі, ведучи серйозні розслідування, в телепередачах не базікають – вони мовчки готують доказову базу, а потім скеровують справу до суду.
Ніхто, звичайно, не сумнівається, що панове з ГПУ читали і, можливо, пам'ятають конституційну норму про презумпцію невинуватості особи до суду. Однак "балакучість" провідних осіб відомства не тільки видає з головою їхні сумнівні, з точки зору права, устремління, але й, перш за все, свідчить про напівпрофесійний підхід до справи. Не дарма ж, до слова, США фактично відмовляються бачити в панові Кузьміну законника і ставлять його в один ряд з гангстерами і терористами, яким в'їзд в країну небажаний.
Найслабша ланка
Противники виборності голів судів, прокурорів і начальників міліції б'ють і в таке, можливо, найслабше місце української дійсності: мовляв, буде велика політизованість цих посад.
Проблема серйозна. Коли в політику грають керівники правоохоронних органів і, особливо, судів – нічого доброго країні чекати не доводиться. І вже хто-хто, а українці знають про це не з чуток.
Політизованість органів юстиції та правопорядку в Україні з'явилася не сьогодні. Візьмемо період, коли при владі стояли "помаранчеві". 13 березня 2009 року той же замгенпрокурора Кузьмін, виступаючи в телепрограмі "Свобода слова на Інтері", заявив: "Вся судова система знизу і доверху узурпована однією політичною, відомою всім силою". І він же далі: "Усім цим гуртком керує одна громадська організація – Рада суддів, яку повністю контролює голова Верховного Суду Василь Онопенко, обраний головою суду за квотою БЮТ".
У 2010 році влада в країні змінилася. Пана Онопенка у ВСУ вже немає. Змінилися кадри в інших держорганах. І що ми бачимо тепер?
Ще задовго до входження у виборчий список "Батьківщіни" народний депутат Анатолій Гриценко стверджував, що "в 2010 році Партія регіонів сформувала не владу, не уряд – вона створила хунту, яка узурпувала всю владу і протягом двох років нищить країну". Політик заявляв: "Перед Україною і перед законом Партії регіонів доведеться відповісти за: наругу над Конституцією; масові обмеження конституційних прав і свобод громадян; концентрацію влади в одних руках; знищення основ демократії, парламентаризму, місцевого самоврядування; маніпуляції з виборами; встановлення контролю над судовою системою, за політизацію правоохоронних органів; розкрадання державної власності і стратегічних ресурсів країни; монополізацію і знищення засад конкуренції в економіці; тотальний тиск на підприємців" ...
Ця заява пролунала ще на початку 2012 року. За рік країна отримала так багато підтверджень сказаному, що, ймовірно, під словами Гриценка сьогодні підпишеться не один мільйон українців. І що сумно, найбільш помітний відкат спостерігається саме в системі правосуддя. Недавнє рішення Вищого адміністративного суду України (ВАСУ), яке поставило під сумнів законність депутатських мандатів Павла Балоги (округ № 71) і Олександра Домбровського (округ № 11) – тому яскраве підтвердження. Коли цей скандал – інше слово важко підібрати – трапився, вітчизняна громадськість, здається, просто оторопіла. "Українські судді довели, що їх можна зараховувати до табору послідовників Герберта Уеллса", - відверто знущалася над судовою "системою" преса.
Чому ВАСУ вдарився в такі псевдоюридичні нетрі – гадати не доводиться. Експерти вважають, що так партія влади домагалася цементування більшості в Раді. А судді послужливо підіграли політикам...
***
Тому аргумент про можливу політизацію правоохоронних та судових органів у разі обрання їхніх голів – це теж лукавство або спроба відвести вбік від проблеми. Насправді українські стражі законності й порядку вже понад усяку міру політизовані, і відбувається це тому, що залежать вони не від народу, а від окремих посадових осіб, іноді не дуже чесних та принципових. І жодна реформа міліції, прокуратури й суду, на чолі якої стоїть та чи інша політсила, нічого в Україні не змінить, тому що це, швидше за все, сидить десь глибоко в ментальності українського народу, точно так само, як кумівство або "гетьманство".
Звісно, і виборність голів органів правопорядку та судів – це не панацея від усіх бід у цій сфері, але вона може дати Україні хороший шанс, щоб позбутися від надмірної корумпованості вітчизняної Феміди, просунутися вперед на шляху побудови правової держави. Особливо якщо вибори пройдуть прозоро і за узгодженими з Венеціанською комісією правилами.
Що стосується грошей на вибори. Точної статистики, на жаль, немає, і навряд чи буде, але цілком зрозуміло, що нинішні напівпрофесійні органи правопорядку і наскрізь корумповані суди, напевно, коштують українським платникам податків значно більше.