За результатами тривалих спостережень, одна з фундаментальних проблем України бачиться далеко не в розділі Захід-Схід чи україномовні-російськомовні. І навіть не в "совок" і "Донбасі" ...
Один з найбільш недооцінених конфліктів відбувається між містом і селом, між урбаністичної і рустикальной української цивілізацією. Патріархальна, традиційна, консервативна рустикальна цивілізація з недовірою дивиться на місто, на цінності самовираження. Місто - космополітичне, набагато більш ліберальне, відкрите - зі зневагою дивиться на село, наділяючи його представників атрибутами відсталого "хуторянства" і "вишіватнічества".
Село прагне захопити місто. Місто хоче переформатувати під себе село. У цьому суть конфлікту. Вирішення багатьох проблем сучасної України полягає в новий суспільний договір взаємного визнання цих двох цивілізацій, у співпраці, у новому типі взаємодії в результаті якого з'являється справжня синергія. У обох цивілізацій з'являються взаємні зобов'язання, права та обов'язки перед один одним. Обидві цивілізації потрібні один одному ...
Місто - це інтерфейси в глобальний світ, це точки входу інвестицій, це центри інновацій, толерантності, відкритості. У містах - меритократія. Місто - цивілізація і конкуренції і діалогу. У містах інститут кумівства виглядає дуже дивно і несе корупційні ризики. У містах інша трудова етика і трохи інші орієнтири. В рамках країни, місто займається інформаційної, культурної, транспортної та іншими типами інфраструктур. У місті живе креативний клас і 2,5% інноваторів. Міста - це центри накопичення та обміну знаннями. Це світський етикет. Це свій протокол і ритуал зрозуміла у всьому світі. У міста є преференції - там інше життя: коворкінг, програмісти, Чайнатаун, гей-паради, хмарочоси, хіпстери, біржі і, вибачте, сучасне мистецтво та інститути російської мови України. Місто - це цінності самовираження.
Село - це хранитель багатовікових традицій та культурної ідентичності. У селі живе українськість. Село - це цінності безпеки. У разі ризиків, пов'язаних з безпекою держави, найпотужніші удари націлені, як правило, на урбаністично центри. І тут, на відміну від попередньої парадигми, рустикальний світ усвідомлено ховає в собі урбаністичну українську цивілізацію. Оберігає, і потім, коли загроза минула, допомагає відновлювати інституції та глобальні інтерфейси, центри кристалізації української політичної та економічної суб'єктності.
На жаль, поки йде борьба.Одін з яскравих прикладів активної боротьби сільській, традиційної цивілізації проти урбаністів - Міністерство культури України. Рустикаль використовують його як плацдарм для боротьби з "космополітичної гідрою" несе в собі безліч погроз консервативному, зрозумілому укладу.
Замість цього пропонується абсолютно інший світогляд представництва та усвідомленої конструктивної дихотомії. У нову конструкцію, наприклад, легко вписуються корінні жителі Криму. У розділі російськомовні-україномовні, Схід-Захід, кримськотатарський народ виглядав як сторонній спостерігач. Якщо подивитися на поточний історичний момент, виникає питання в чому тоді проблема Криму, "Донбасу" та інших "совків"? Відповідь дуже проста: ці кластери цивілізаційної розгубленості зневажають як традиційну рустикальну цивілізацію, так і космополітичний, глобалізований місто. Вони застрягли між цивілізаціями. Вони не ототожнюють себе ні з тими, ні з тими, вони обрали "третій шлях" русифікації.
Що таке "русифікація" у пропонованій парадигмі? Тут вона не має ніякої мовної компоненти. У цьому випадку, русифікація - це вштовхування в міжцивілізаційний вакуум з подальшим доведенням до стану ентропійна смерті як міський, так і сільської ідентичності, в стан глибокої внесуб'ектності. Русифікований індивід - це безпомічний дезорієнтований об'єкт чужої волі, що сидить посеред культурного пустиря в очікуванні гумконвоя ...
Тут має сенс згадати що сталося на заході України після Другої світової. У ті часи ніякого взаєморозуміння і визнання між космополітичною урбаністичною цивілізацією і рустикальним українським світом не було і близько. За результатами тих трагічних подій, замість мультикультурних урбаністичних центрів, таких як Львів і Чернівці, вийшли практично моноетнічні центри Радянської України. У цьому я бачу причину багатьох проблем. І, можливо, саме в цих подіях проглядається подальша парадоксальна ціннісна схожість крайнього сходу і заходу України ...
Одна України - дві щасливі цивілізації! Зі своїми правами та братськими обов'язками відносно один одного.
Це якщо коротко. Пропоную обговорити ...