Суспільство злочинців чи "народ-переможець"?
Стоят рождественские елочки,
Скрывая снежную тюрьму.
И голубые комсомолочки,
Визжа, купаются в Крыму.
Они ныряют над могилами
С одной – стихи, с другой – жених. ...
И Леонид под Фермопилами,
Конечно, умер и за них.
Ґеорґій Іванов
Пейзаж нашої історії і пам’яті всіяний "білими плямами"112. Ми так звикли до цього виразу, що давно не замислюємося над його значенням. А все ж, що це за "плями", чи справді вони "білі", і що вони приховують?
"Білі плями" – словосполучення географічного походження, від якого віє романтикою далеких мандрів і оптимізмом героїчних першопрохідців. Це романтичне поняття прижилося в нашій публіцистиці, прозі й історичній літературі: у нас так узвичаєно називати масові вбивства, злочини проти людства. "Білі плями" приховують материк радянського минулого, ім’я якого – ГУЛАГ. Що каже про суспільство і про ставлення до історії той факт, що такі "плями" вважають "білими"?
Нещодавно в Петербурзі відбулося перепоховання праху Марії Фьодоровни, матері останнього російського імператора, чиї останки доправили з далекої Данії в нерідну для неї Росію. Під час цієї події російська влада і російське суспільство постаралися показати себе якнайкраще: тут була і повага до волі покійної, і благоговійна пам’ять нащадків про дореволюційні традиції російської історії та про славну імперію родини Романових, і засудження злочину більшовиків, скоєного проти царської родини... У місті ажіотаж, корки через приїзд уряду, марширують колони курсантів. Зворушливо, і навіть якоюсь мірою велично, хіба ж ні? Тільки варто згадати, що дія відбувається в країні, де в порослих травою ровах, завалених останками мільйонів ні в чому не винних дітей, жінок, чоловіків – наших співвітчизників, наших родичів, – багато десятиліть мирно пасеться худоба. І чомусь нікого не турбують ці безіменні останки, на