«Не провчаться і двох тижнів та підуть на вимушений карантин», – казали скептики про відновлення навчального процесу у школах із 1 вересня. І от маємо вже місяць, як заклади освіти працюють в умовах епідемії.
Це програма «Стінка на стінку», я, Віталій Кубліков, вітаю вас. Сьогодні будемо обговорювати всі нюанси непростого навчального року 2020, який запам’ятається надовго, і нову реальність для всіх учнів та педагогів.
Моїми спікерами є очільниця управління освіти Львова Зоряна Довганик і епідеміолог, заступник директора обласного лабораторного центру МОЗ Олег Когут. Закликаю усіх, хто нас дивиться, долучатися до розмови – на порталі ZAXID.NET відкрито наше інтерактивне голосування, тож заходьте і обирайте свій варіант.
Отож, складний рік, панове, як не поглянь, а навчальний – тим більше. Пані Зоряно, до вас адресую перше своє питання. То що показав перший місяць роботи у школах? Наскільки він був складний і які виклики були?
Зоряна Довганик: Щодо першого місяця роботи, то ми бачимо ситуацію таку не дуже напружену. Звичайно, що складнощі були у приготуванні до нового навчального року – тому що це все було по-новому, це все було по-іншому. Це був дуже довгий підготовчий процес.
Тобто готувалися до гіршого?
Зоряна Довганик: Готувалися до гіршого. І загалом дуже велике хвилювання було в адміністрації шкіл, у педагогів (зрештою, напевно, і в батьків), як буде відбуватися навчання. Насправді нам вдалося добре підготуватися до початку навчального року: школи забезпечені засобами індивідуального захисту, антисептиками, дезінфікуючими засобами. Тобто тут керівництво шкіл спрацювало дуже добре.
Щодо захворювання. Перші два тижні ми бачили дуже добру картину: тобто, як правило, хворими були ті, хто вже захворів до початку начального року – це була незначна кількість учнів у межах 25 осіб і було понад 30 вчителів.
А потім у нас були оці два тижні.
Зоряна Довганик: Так, звичайно, були два контактні тижні, і вже тоді почали хворіти як вчителі, так і учні. Але хочу вам сказати, що показник насправді не є дуже високим – тобто в межах 50–51 особи вчителів і в межах такої кількості є учнів, яку ми маємо щоденно. Тобто одна кількість дітей одужує, інша кількість дітей хворіє.
І, відповідно, на сьогодні ми маємо 27 закладів освіти, де є призупинено освітній процес шляхом переведення дітей на дистанційне навчання. І два заклади з них – це є ті школи, де призупинено освітній процес власне для учнів 5–11 класів.
Пані Зоряно, про призупинення навчального процесу поговоримо трішки пізніше. Пане Олеже, до вас маю ще коротке питання. Отож діти в нас не в зоні ризику, так? Тобто вони навіть якщо і захворіють, то можуть це перенести на ногах. Зараз у школах ми бачимо ситуацію, коли молодші класи взагалі не користуються засобами захисту, масок не одягають – їм це дозволено.
Олег Когут: Так.
Тобто чи немає в цьому небезпеки для вчителів, які дійсно перебувають в зоні ризику?
Олег Когут: Розумієте, ризик є весь час. І не тільки це молодші школярі, чи старші школярі, чи викладацький персонал. Безумовно, в тій ситуації, яку маємо ми на сьогоднішній день, при тій досить високій кількості захворілих на COVID-19, гарантувати, що хтось не в зоні ризику, напевно, не приходиться.
Але я хотів звернути увагу на одне. Перед початком навчального року була прийнята постанова головного державного санітарного лікаря, так звана №50 від 22 серпня, де практично ряд питань, про які говорила пані Зоряна, вже були передбачені. При тому не все потребувало дуже великих коштів. Якщо, припустимо, маски чи дезінфекційні засоби дійсно потребували вкладання певних коштів для закупівлі, то інші профілактичні заходи вимагали тільки педантизму, бажання, з однієї сторони, батьків врахувати ту ситуацію, яка склалася, і з другої сторони – на рівні школи.
Я практично впевнений (бо приходилося стикатися), що на рівні школи майже всі питання були відпрацьовані нормально. Тут велике питання до батьків. Елементарні речі: подивитися зранку, як веде себе дитина, чи звечора, поміряти температуру, просто запитати, як ти себе почуваєш. І тоді вже включається наступний етап – це етап шкільного навчання, де це все знаходиться під контролем викладацького персоналу і під контролем медичного персоналу.
А як ви розцінюєте цю ситуацію, коли на початку вересня ми не мали ніякого сплеску по школах? З чим ви це пов’язуєте?
Олег Когут: Виключно з тим, що було небагато контактів. Канікули, діти розмежовані між собою. Хіба що на рівні вулиці, будинку вони між собою контактували. Але уявіть собі: школа, в якій від 500 і по декілька тисяч учнів, – наскільки це серйозні контакти, наскільки великі контакти.
Безумовно, захворюваність дітей, на щастя, невисока. Якщо взяти статистику навіть від початку реєстрації коронавірусної інфекції, то школярі, точніше діти до 17 років, у нас становлять менше 1%. Це нормально, це дуже добре. І, на щастя, летальності там практично немає. Але контакти залишаються.
І момент ще в одному – що інколи, навіть не маючи клінічних ознак захворювання, чи дитина, чи викладач, чи обслуговуючий персонал у школі може виділяти збудника і може призвести до захворювання. Тому ми так само, як і викладачі, боялися початку навчального року, боялися сплеску високого рівня захворюваності. Але, на щастя, ті попереджувальні заходи, ті елементарні речі профілактичні дали якийсь ефект, однозначно.
Я пропоную переглянути наш сюжет про вимушений перехід на дистанційне навчання у деяких львівських школах впродовж вересня. Зокрема почуємо історію «Сихівського» ліцею, де навчається понад тисяча учнів. Як там дали бій коронавірусній інфекції, яку таки хтось заніс до навчального закладу? Дивимось.
***
Не встигли вийти, як знову пішли на дистанційне навчання. У вересні в ліцеї «Сихівський» діти два тижні вчились із дому, а все – через коронавірус. Інфікувалися COVID-19 зразу восьмеро вчителів.
Олена Полікарпова (вчителька англійської мови): «Відбувається як звичайний урок. Вітаємося, робимо мовну зарядку, перевіряємо домашнє, читаємо, перекладаємо, іноді співаємо, говоримо. Все, що маємо робити на уроці, – робимо як звичайний урок, щоб нічим не відрізнявся».
Вчителі зізнаються, що працювати дистанційно трохи важче, бо навіть сама атмосфера інша. Однак до віртуальних уроків були готові, адже ще навесні мали такий досвід.
Іван Ухніцький (директор ліцею «Сихівський»): «Звичайно, щоби запобігти розповсюдженню цієї хвороби, я змушений був перейти на дистанційне навчання на 14 днів. Вчителі активно працюють, дають відеоуроки. В Zoom працюють, в Classroom працюють».
У ліцеї «Сихівський» на карантин відправили понад 900 дітей – це учні 5–11 класів. Молодша школа продовжувала працювати, адже у найменших учнів інші вчителі, а їхні класи розташовані окремо.
Зоряна Довганик (начальниця міського управління освіти): «Кожна школа має вже підведений інтернет до навчального закладу. Школи є готовими, тому що проводилися навчання вчителів у межах закладу освіти – тобто там, де є добра адміністрація, де керівник подумав про те, що варто навчити вчителів. На даний час ми, знову ж таки, збираємо групи для проведення навчань, які будуть відбуватися на постійні основі».
Загалом від початку нового навчального року у Львові на коронавірус захворіло 47 учнів та 44 вчителі.
***
Пані Зоряно, то в яких випадках на дистанційне навчання йде окремо клас, а в яких – ціла школа?
Зоряна Довганик: У випадку, якщо захворів учень класу, чи це початкова школа і захворів учитель, який контактував із дітьми одного класу – призупиняється освітній процес і переводиться на навчання з використанням дистанційних технологій один клас. У випадку, якщо ж хворіє велика кількість вчителів, які мали можливість спілкуватися і спілкувалися з учнями різних класів, – тоді, звичайно, призупиняється освітній процес у всій школі і діти переводяться на навчання з використанням дистанційних технологій.
Тому на сьогодні ми маємо дві школи – це є ліцей «Сихівський» і ліцей «Львівський», які власне призупинили освітній процес очний. І для учнів 5–11 класів відбувається навчання з використанням дистанційних технологій. Ліцей «Сихівський» вже завтра приступає до очного навчання.
Пане Олеже, ваші рекомендації: чи правильно діє управління освіти, відправляючи в такий спосіб дітей на дистанційне навчання?
Олег Когут: Дії абсолютно правильні, абсолютно відповідають тим вимогам, які вже навіть по тій постанові, про яку я говорив. Але будемо говорити про елементарні епідеміологічні підходи до даного питання.
Чи це допомагає розбити це кільце?
Олег Когут: Однозначно. Одним із факторів, який не допускає розповсюдження захворюваності, є так зване соціальне дистанціонування, самоізоляція як одна з форм дистанціонування – тобто ми розриваємо контакти. Коронавірусна інфекція – це інфекція, яка передається повітряно-крапельним шляхом. І якщо немає тісного безпосереднього контакту або недотримання… Бо є ще один момент – це особиста гігієна. Тобто той збудник, який виділяється з дихальних шляхів, із краплинками слизу попадає на предмети довкілля, а пізніше через руки – на наші слизові і в організм, викликає захворювання.
Отакі елементарні речі, якщо їх дотримуватися, то вони розірвуть епідеміологічний так званий ланцюжок. І це призведе до зменшення кількості контактних і зменшення, однозначно, кількості захворілих.
Єдине, що я хотів додати: не тільки якщо захворіла певна кількість викладацького персоналу. Якщо і між дітьми в декількох, у трьох-чотирьох класах, є захворюваність – тоді теж доцільно переходити на дистанційне навчання фактично цілій школі.
От давайте просто зараз послухаємо коментар знаної практикуючої психологині та науковиці, як дистанційна форма навчання впливає не лише на дітей, а й на педагогів так само. Як їм уникнути емоційного вигорання й урізноманітнити навчальний процес?
***
Галина Католик (віце-президентка Асоціації практикуючих психологів Львівщини): «Я працюю багато в практичному полі. І можу сказати, наскільки важко є не тільки для дітей, для дітей будь-якого віку, для студентів і для викладачів в певній мірі, які мені говорять про те, що «я вже не можу сидіти в тих чотирьох стінах і по чотири пари в день вести в онлайн-режимі. Я мушу щось зробити, я мушу щось змінити».
І в цьому контексті я завжди кажу: ми повинні зараз творчо витворити ті умови, в яких ми би не мали такого вигорання. Це може бути природа, можна поставити той же комп’ютер чи ґаджет десь у парку в одному місці, в другому. Йти з дитиною гуляти, якщо є можливість у батьків, ще раз кажу. І власне десь в стосунку, на гулянці можна частину уроків добирати. Тобто ми повинні зараз дбати про здоров’я не тільки фізичне – ми повинні дбати про психічне здоров’я. Тому що мозок має властивість вигорати».
***
Ну от, що занадто – те не здорово. Ми багато говоримо про те, як дистанційне навчання впливає на дітей, але забуваємо про педагогів. Дуже часто вони проводять зараз уроки під час денної форми навчання, а ввечері продовжують цю роботу на дистанційній. Пані Зоряно, як у цьому процесі вчителям не забувати про оце емоційне вигорання?
Зоряна Довганик: Я так думаю, що зараз, можливо, менш складний період, тому що вони і працюють в школі, і не так часто готуються до дистанційних уроків. Звичайно, що ситуація була набагато гіршою навесні, коли вони постійно працювали дистанційно – і це було зовсім нове для них. І вчитель практично цілодобово (як не цілодобово, то 12 годин точно) готувався до уроків або проводив уроки. Тому що це була дуже велика відповідальність, це було вперше. Першу половину дня був урок з учнями, далі була перевірка домашнього завдання, далі була підготовка до наступного дня. І насправді ми дуже багато працювали з психологами – у нас навіть була психологічна служба підтримки як для дітей, так і для вчителів, коли можна було зателефонувати і отримати пораду психолога.
А крім того, ми дуже багато проводили таких вебінарів, як правильно організувати освітній процес, як провести урок без того, щоб готуватись до нього дві-три години, як правильно обирати матеріал для проведення уроку, як поєднати теми для того, щоб менше часу вчитель затрачав на підготовку до навчального процесу, а більше міг також відпочивати.
Тому що ми бачили, що насправді це є дуже складно. В першій половині карантину батьки нарікали, що вчителі не можуть підготуватися до уроків і немає дистанційного навчання. А в другій частині було все навпаки – вчителі навчились і почали дуже швидко працювати, в дітей було багато домашнього завдання, яке вони і вчителі не встигали опрацьовувати. Тому ми ще наприкінці минулого навчального року дуже багато часу приділяли тому, щоб працювати з вчителем, щоб якось його розвантажити, допомогти йому, пояснити. І тому вже сьогодні бачимо іншу ситуацію.
Звичайно, ті школи, які організували собі освітній процес не так, що 15 дітей в школі, а 15 вдома: тоді, знову ж таки, вчителю доводиться готуватися до уроку двічі – він готується до очного уроку, до уроку в школі, і готує завдання для дітей на освітній платформі. Як на мене, це не зовсім правильно. Тому краще розвести кількість дітей у часових рамках у школі, щоб їх була менша кількість одночасно в школі. Але все ж таки уроки проводити або для цілого класу дистанційно, або для цілого класу очно у школі.
А от як щодо соціології? Тут не все так однозначно. Близько половини українців негативно ставляться до запровадження дистанційної освіти у зв’язку з пандемією коронавірусу. Про це свідчать результати соціологічного дослідження Центру Разумкова і фонду «Демократичні ініціативи».
Основними проблемами, з якими зіштовхуються українці в зв’язку з переходом на дистанційне навчання, є зниження рівня успішності дітей, брак уваги вчителів до потреб учнів під час навчання та технічні проблеми – погана якість інтернету чи відсутність пристрою для онлайн-навчання. Ну, цифри – річ уперта, так, пані Зоряно? Багато батьків нарікають на брак уваги вчителів до дітей під час дистанційного навчання.
Зоряна Довганик: Як би ми не говорили, все ж таки очне навчання, навчання вчителя і дітей в класі зовсім по-іншому відбувається, ніж коли ти сидиш біля комп’ютера і спілкуєшся з дітьми. Ти можеш приділити увагу кожній дитині, ти можеш почути її запитання, в тебе є достатня кількість часу не тільки на уроці, але й на перерві поспілкуватися з дитиною. Цей факт соціалізації ніхто не відміняв – і звичайно, що більше уваги вчитель надає цій дитині, коли вона навчається безпосередньо в класі.
Але я вважаю, що такі випадки, коли ми переходимо на навчання з використанням дистанційних технологій, є вимушені – ніхто не робить просто так, аби зробити. Це вимушена ситуація. І тому вчителі мають набагато більший досвід, порівняно із весною. І тому вчителі краще готуються до уроків, вони розуміють, який матеріал їх потрібно подавати, як організувати урок для того, щоби більше уваги приділити дитині.
Пане Олеже, розуміємо, що навчальний процес буде продовжуватися не в онлайн-режимі здебільшого, а в офлайні. Але тут маємо ризики – в нас іде холодна осінь, далі зима. Це ж грипозний процес. Як ми можемо припустити, що може статися, якщо коронавірус об’єднається з якимось грипом?
Олег Когут: Так, нас дійсно турбує ситуація. Починаючи фактично з 40 тижня, тобто з наступного тижня, ми вступаємо в епідемічний період захворюваності на грип і гострі респіраторні вірусні інфекції. Як поведе себе коронавірус і як поведуть себе ті збудники, ніхто на сьогоднішній день не скаже. Тому що з коронавірусом у тій формі COVID-19, чи вірніше SARS-CoV-2, ми ще не стикалися. Ніхто, ні науковці, ні тим більше практики, не можуть сказати про ситуацію.
Але безумовно треба думати (і ви, безумовно, праві) про захист. Я чергово наголошую, що від грипу єдиний захист – це вакцинація. Специфічного лікування немає – до речі, так само, як і проти COVID-19. І якщо наслояться дві інфекції – скоріш за все, це буде досить проблематично. Ми не знаємо, чи можливо одночасно захворіти і грипом, і коронавірусною інфекцією – поки що не знаємо, скоро ми побачимо ситуацію. Але, знаєте, боятися треба весь час. Але не просто боятися і думати або «може пронесе», або опустити руки – хай діється Божа воля. Треба за себе дбати – береженого Бог береже.
Пані Зоряно, чи розглядається питання вакцинації вчителів, педагогів?
Зоряна Довганик: Щодо вакцинації педагогів – це власне є відповідальність безпосередня, думаю, самого педагога. Так само, як це стосується і дітей.
Пан Олег каже про вакцинацію – але насправді хочу звернутися в першу чергу до батьків, тому що це їхня відповідальність, це життя їхньої дитини. І насправді ми маємо дуже багато таких випадків, коли батьки просто легковажать. Ми недавно мали епідемію кору, тобто все зробили для того, аби дітей вакцинували.
Все ж таки повинен батько або мати дбати про свою дитину, а не школа, коли ми у школі організовуємо кабінети, де вакцинують дітей. Та сама ситуація відбувається і зараз. Батьки окрім того, що зранку питають про самопочуття дитини (хтось питає, хтось, можливо, і не питає), але вони відправляють дитину з ознаками гострих респіраторних захворювань. Це нежить, це інколи підвищена температура, це кашель. І вже тоді вчитель реагує таким чином, що він телефонує до батьків і просить забрати дитину. Тобто легковажити не треба.
Віддають до школи, бо не мають з ким залишити дитину.
Зоряна Довганик: Але це йде мова власне про дітей 5–6–10 класів, тобто по-різному ситуація. Це не завжди є діти молодшої школи, це можуть бути і діти від 5 до 11 класу, які можуть один день побути вдома для того, щоби можна було прослідкувати за станом здоров’я дитини. А таким чином наражаються на небезпеку інші діти і вчителі, які працюють у школі.
Пані Зоряно, а от зважаючи на оцей грипозний період, у який ми заходимо, чи будуть якось коригуватися осінні канікули?
Зоряна Довганик: Щодо осінніх канікул, то рішення приймає кожна школа. Зараз школа має автономію, і, як правило, заплановані такі канікули на останній тиждень жовтня. Знову ж таки, ми маємо іншу ситуацію. Якщо, наприклад, діти хворіють на грип та ГРВІ і якщо є така кількість дітей більша, аніж 20% у школі або у класі, знову ж таки буде призупинятися освітній процес і вони будуть переводитися на дистанційне навчання.
Тобто це ситуація, яка відбувається в нас щорічно. Зазвичай восени немає такого спалаху захворювань, але вже починаючи від кінця січня (лютий – початок березня) у нас школи традиційно призупиняють освітній процес на 10 днів, 10–14 днів у зв’язку із захворюванням на грип та ГРВІ.
Пане Олеже, ваші рекомендації щодо осінніх канікул.
Олег Когут: Я би хотів трошки доповнити відносно тих контингентів, які підлягають вакцинації. Безумовно, справа вакцинації дітей – це є справа батьків, а справа вакцинації викладачів – це їхнє питання. Але є певний контингент, де все-таки органам виконавчої влади треба звернути увагу. Це закриті колективи, закриті дитячі колективи – школи-інтернати, будинки дитини. І ми зверталися до обласної адміністрації щодо винайдення коштів на закупівлю вакцини, вакцинацію і персоналу, і вихованців таких закладів. Тому варто все-таки над цим питанням подумати, час ще дозволяє. В нас поки що немає, на щастя, великої кількості захворілих на респіраторні інфекції. А для того, щоби виробився імунітет після вакцинації, потрібно мінімум хоча б два тижні. Тобто якраз зараз цей період, коли треба подумати саме про вакцинацію цих уразливих контингентів.
І ще одне питання, яке мене теж турбує. Ті збудники грипу, які будуть у цьому епідемічному сезоні – ми фактично з ними не зустрічалися в попередні роки. Це так званий грип Guangdong Н1N1, грип Hong Kong H2N3 і це грип А, цих два види грипу А і два грипу Б – це в нас йде Washington і Phuket. Крім Phuket, в останні роки практично ні з якими ми не зустрічалися.
Чому я про то заговорив? Тому що епідемія минулого року (чи ріст захворюваності на респіраторні інфекції) відносно була невелика – захворіло орієнтовно біля 400 тисяч осіб. Нові збудники і відсутність популяційного імунітету можуть призвести до росту захворюваності. Плюс якщо наслоюється корона вірус, буде велика проблема. Тому те, що ми говоримо відносно вакцинації – треба дуже свідомо віднестися до того питання. І наполегливо рекомендую все-таки вакцинуватися всім, але в першу чергу тим контингентам, про які ми говоримо.
Панове, хочу фіналізувати нашу розмову. От ваші прогнози щодо цього навчального року – тобто продовжиться ця змішана система навчання, чи варто все ж таки готуватися до того, що ми знову повернемося в цей жорсткий карантин? Панове.
Олег Когут: Готуватися треба постійно і весь час. І завжди, як нас ще вчили в інституті, треба враховувати гіршу ситуацію, яка буде розвиватися. І дай Боже, щоб вона такою не була. Але якщо ми врахуємо, що можливі ті проблеми разом із коронавірусом і з грипом, і ми чітко будемо виконувати елементарні речі, про які ми сьогодні з вами говорили, чисто профілактичні, які зачасту і не коштують ніяких грошей, а тільки нашого доброго і зрозумілого відношення, то напевно проблем буде все-таки менше.
Пані Зоряно, ваші фінальні декілька слів.
Зоряна Довганик: Зрештою, ми завжди готові. І ми розуміємо, що не можна припускати того, що ми перейдемо до очного навчання, тому що ситуація може бути різною. Тому ми працюємо таким чином, щоби все ж таки вчити вчителів, готувати їх до того, що може бути змішане навчання, а можливо, ми зовсім перейдемо на навчання з використанням дистанційних технологій. Тому я абсолютно до того готова. Ми робимо все для того, щоби можна було належним чином організувати освітній процес як для дітей, так і для вчителів.
Спасибі. Майбутнє врешті настало і онлайн-освіта стає нормою – так багато хто емоційно висловлювався, коли навесні 2020 закладам освіти довелося аврально переходити на віртуальне навчання. Коли ж емоції дещо вляглися під час літніх канікул, учні, студенти та їхні батьки і самі ж педагоги все частіше говорять про те, що необхідно повертатися до традиційних методів, оскільки онлайн-освіта продемонструвала всі свої обмеження і слабкі сторони.
Про можливі сценарії розвитку, не побоюсь цього слова, направду історичного навчального року, переваги і недоліки віддаленого навчання ми сьогодні говорили із Зоряною Довганик – головною освітянкою Львова. А те, що вірус поки нікуди не подівся і такий же ж підступний і непередбачуваний, нам підтвердив епідеміолог Олег Когут.
Я дякую вам за участь. А це був проект «Стінка на стінку». Нагадую, що на порталі ZAXID.NET триває наше тематичне інтерактивне голосування. Нам цікава ваша думка. Дякуємо за увагу, бережіть себе.