За той відносно невеликий час, що минув з моменту сформування нового уряду, у пресі встигло з’явитися доволі коментарів й навіть аналітичних статей щодо персонального складу нового Кабінету. Коментували компетентність кожного міністра, аналізували його зв'язок з певними фінансово-промисловими групами, прогнозували лінії поведінки чинних членів уряду.
Чого особисто мені забракло у цих коментарях і аналізах – це визначення майбутнього зовнішньополітичного вектора діяльності КМУ. Хоча вже те, що Азаров зберіг посаду, яскраво свідчить, що особливого поступу в західному напрямі не передбачається. Микола Янович ніколи не приховував своєї слабкості до московських принад, а його зовнішньоекономічні заяви зазвичай зводилися до апологетизації Митного союзу. Але що нам Азаров? Адже, з одного боку, він ніколи не був самостійним гравцем, з іншого – як прогнозують аналітики, своє крісло він зберіг максимум на півроку.
То на кого ж варто звернути увагу? Звісно, що людиною, котра реалізовує задану державою зовнішньополітичну лінію, є передовсім міністр закордонних справ. Вже сама його постать вказує певним чином на те, куди державні лідери планують спрямувати свій курс.
Яке ж геополітичне майбутнє відгукується Україні в імені Леоніда Кожари? Щодо цього вже маємо два коментарі. Перший – від екс-депутата Тараса Чорновола:
Призначення Кожари, який абсолютно був зорієнтований тільки на західний вектор і ніколи не вмів і не хотів працювати в російському векторі, означає, що все-таки на Митному союзу можна ставити крапку і хрест.
Другий – від чинного депутата Володимира Яворівського:
Рішення Януковича змінити голову МЗС свідчить про деяку переорієнтації самого президента, його сім'ї і оточення в європейську сторону.
Чим керувалися обидва коментатори, роблячи такі прогнози? Можу припустити, біографією фігуранта своїх коментарів. Та й дійсно, Кожара за час своєї дипломатичної діяльності встиг попрацювати і секретарем в українському посольстві у США, і послом у Швеції. Тобто досвіду для діалогу із західними політиками йому не позичати. З іншого боку, чи є це достатньою умовою для того, щоб вважати Кожару твердим євроентузіастом? Аж ніяк. Щоб це зрозуміти, варто згадати хоча б яскравий приклад російського політика-ксенофоба Дмітрія Рогозіна у ролі посла Росії в НАТО. Перебування в Брюсселі ані трохи не додало йому проєвропейськості.
На основі чого ж варто судити про зовнішньополітичні пріоритети Кожари? Передовсім на основі його висловлювань у пресі. Згадати хоча б його досить об’ємну статтю в минулорічному «Дзеркалі тижня» під промовистою назвою «Політичний вимір європейської кризи». У тексті хоч і немає прямого застереження від зближення з Європейською Унією, але присутні досить прозорі натяки, запитання, які мали б самих читачів схилити до негативної відповіді:
Європу очікує довгий період поглиблення кризи, її розв’язання, потім — багатолітньої стагнації та пошуку джерел зростання на новій основі. А якщо добробут втрачено, що ще може запропонувати ЄС для збереження єдності?
Може, Кожара за рік змінив позицію? Сумнівно. От, приміром, одна з останніх його заяв:
Нас ніхто не запрошує до Євросоюзу, нас запрошують мати вільну торгівлю з ЄС. Зняти всі імпортні квоти та імпортні мита. Це означає, що в перші роки наша економіка просто відчує шок, а деякі галузі постраждають, а деякі наші виробництва, можливо, загинуть. Такого ефекту від вступу до Митного союзу не буде. Більш того, буде швидка вигода. Причому досить істотна.
Розуміючи, що ідею Митного союзу та інтеграції в євразійський економічний простір негативно сприймає критична маса українських громадян, Леонід Кожара намагається задурманити голову абсурдними постулатами про можливість одночасного руху в двох напрямах. От хоча б його заява в ефірі «5 каналу»:
Що стосується, чи можна бути там і там, то теоретично можна. Якщо у Митного союзу буде зона поглибленої торгівлі з ЄС, і в України буде, то тоді Україна може бути членом Митного союзу. Ніяких суперечностей немає… Там, де ми поставляємо, наприклад, якісь деталі й імпортні мита на наші деталі в МС вищі і не мають конкуренції, наприклад, з білоруськими деталями, то нам краще мати якраз імпортні мита, квоти і тарифи, які існують в Митному союзі.
Не думаю, що досвідчений у зовнішньополітичних справах Леонід Кожара міг не розуміти, що Україна навіть теоретично не може бути членом і Європейської Унії, і Митного союзу. Про що ж тоді свідчать такі його висловлювання? Лише про те, що українське керівництво й надалі гратиме у свою улюблену гру – у зовнішньополітичні наперстки, намагаючись надурити Москву з Брюсселем.
Про це ж свідчить і призначення першим віце-прем’єром Сергія Арбузова, котрому всі експерти наввипередки прогнозують прем’єрське крісло. І хоча він досі не встиг бовкнути якоїсь мудрої думки про входження в один зі союзів, але це й не обов’язково. Варто лишень подивитися контрольований ним телеканал БТБ. Після кількох годин перегляду каналу складається стійке враження, що підбір новин, коментаторів, аналітики має єдину мету: переконати глядача, що в Митному союзі Україні житиметься значно ліпше, ніж у «ефемерній» Європі. А отже й змусити його проголосувати відповідним чином на референдумі, якщо до нього таки дійде справа.
Чи можна стверджувати, що Арбузов тягнутиме нас у МС? Теж ні. Зрештою, не дарма в уряді знайшлося місце гуманітарного віце-прем’єра для екс-глави МЗС Костянтина Грищенка, котрий, очевидно, залишиться одним із центральних переговорників з Брюсселем. І поки що нічого не вказує на те, що Київ відмовляється від своєї рятівної політики багатовекторності.