В обговореннях на політичних інтернет-форумах указу Януковича про створення Конституційної Асамблеї часто виникає запитання: «А навіщо воно йому, він і так же має всю повноту влади?» Що ж питання, ніби, й логічне, хоча дещо спрощує реальну політичну ситуацію. Насправді ж резонів у роботі Асамблеї для Віктора Федоровича є кілька.
Згадаймо епілог президентства Леоніда Кучми. Приблизно за рік до свого законного сходження зі сцени фанатичний прихильник твердої президентської вертикалі Леонід Данилович зненацька виступає з ідеєю перерозподілу владних повноважень між президентом, парламентом і урядом. Мотиви таких його дій цілком очевидні – полишаючи трон, завадити, щоб його місце з його ж владними повноваженнями зайняв хтось інший, фактично чи потенційно нелояльний. Що більше, кучмівські конституційні ініціативи передбачали можливість екс-президентам ставати пожиттєвими сенаторами, котрі , засідали у Верхній палаті парламенту з досить знаковою назвою – Палата Регіонів.
Цей фінт другого президента вдався йому лише наполовину. Проте сама ідея з перетасуванням владних карт очевидно сподобалася президенту четвертому, котрий тепер і запропонував нову гру з імпозантною назвою «Конституційна Асамблея».
Хоча у багатьох виникне друге логічне запитання: чому ж тоді Янукович почав цю гру зараз, а не під завісу своєї каденції? На це є кілька пояснень.
По-перше, робота такого складного, неоднорідного органу може затягтися на кілька років. А час у цьому випадку грає саме на чинного главу держави. По-друге, Рада Європи через «Венеціанську Комісію» вимагає від України конституційних реформ, які б продемонстрували рух в напрямку акцептації європейських цінностей. Тож Янукович матиме усі підстави відповісти: мовляв робимо усе, як ви просили. А що рухаємося поволі, так демократія – це ж процедура складна й кропітка, так що даруйте. По-третє, напередодні парламентських виборів виникла нагальна проблема рятувати імідж провладної Партії регіонів. За час президентства Януковича рейтинг його дітища впав удвічі, уперше за шість років партія «Батьківщина» випередила свого головного конкурента. І поки що немає жодних підстав сподіватися, що тенденція якимось чином зміниться. Тож владній команді треба терміново демонструвати, що реформи проводяться, як то кажуть, по всіх фронтах.
Зрештою, а хто сказав, що конституційна реформа буде спрямована на обмеження влади президента? Це поки що вилами по воді писано. Доживімо спершу до 2015 року, можу з великою долею ймовірності припустити, що раніше жодного ухвалення нового Основного Закону очікувати марно. А там Янукович зі своєю командою вже собі вирішить: є достатньо сил, щоб утримати президентське крісло на наступні 5 років чи варто скористатися конституційним «чорним ходом».
Те, що майбутній секретар Конституційної Асамблеї Марина Ставнійчук, виступаючи у телепрограмі «Велика політика», ніяк не могла відповісти на просте й конкретне запитання про квоти на участь у цьому органі, дозволяє не сумніватися, що сформований він буде виключно під президента. А отже всі статті нового Основного закону писатимуться під диктовку з Банкової. Зрештою, усе що б не ухвалили асамблісти, затверджуватиме Верховна Рада, котра нині повністю контролюється Януковичем. Опозиція сподівається, що вибори-2012 радикально змінять ситуацію. Що ж, надія умирає останньою…
У всій цій грі в «Конституційну Асамблею» найприкрішим, як на мене, є те, що корисну й мудру ідею буде вкотре дискредитовано.