Ситуація в АТО зиусила нас згадати казку про хлопчика-пастуха і вовків. Пам'ятаєте? Хлопець кричав 'вовки', люди приходили, а вовків не було... Коли вовки справді з'їли овець і хлопець кричав 'вовки' - люди не прийшли. Пам'ятаєте?
А уявіть собі, що вовки таки були? Вони з'являлися. Хлопець піднімав тривогу.... Люди приходили і лаяли хлопця. Знов і знов. А коли людям набридло і вони не прийшли, вовки, які чекали цього моменту, просто з'їли усю отару... Казка вчить не зчиняти марно галас? А мала би вчити бути завжди наготові і реагувати на небезпеку, хоч і віртуальну, стільки разів, скільки треба. Приїду з війни і перепишу казку....
Так про що це я? А про те, що сепари лякають нас незначними обстрілами, які не призводять до дальшого розвитку подій. Ми повинні звикнути і, навіть, не реагувати на них.... Ховатись і чекати, коли обстріл закінчиться... А в якийсь момент, коли на обстріли, як на крик 'вовки' ми перестанемо реагувати, вони підуть на штурм.... Хлопці це розуміють... А от коментатори і речники АТО не говорять про таку небезпеку....
Не варто розслаблятися, коли є крик 'вовки', а вовків немає... Треба бути напоготові і старанно брати рогач (у кожного з нас своя зброя) і бігти туди, де ти мусиш бути!