Анастасія Баранович – молода, але досвідчена гравчиня гандбольної «Галичанки». У складі львівської команди спортсменка вже тричі ставала чемпіонкою України, завойовувала національні трофеї, боролася за нагороди у єврокубках. А ще Настя добре ладнає із малечею. І у дитинстві була певна, що стане вихователькою.
Ми даємо їй нагоду спробувати себе у колись омріяній ролі. Перше завдання, яке отримує новоспечена вихователька, – провести зарядку для дітлахів із групи «Бджілка» у дошкільному навчальному закладі №168. Інструкторка із фізичного виховання Христина Гвозд пояснює: «Специфіка роботи з такими дітьми така, що їм треба доносити все дуже доступно. Ми дублюємо показ із різними персонажами: як зайчик стрибає, як мишка ходить».
Робота у дитсадку навіює спогади із дитинства. Настя каже: завжди була лідером у компаніях. Любила побешкетувати і завдати клопоту вихователям. Спортсменка згадує: «Я бойовою була. Мене ніхто не міг образити, зате я всіх ображала (сміється – ред.). Може, тому і стала спортсменкою, бо дуже багато було адреналіну, енергії. Мене всюди було багато. Туди побігла, туди пішла. На вулиці: ага, йдемо заховаємося від виховательки».
Наступне завдання у списку: погуляти із малечею. Наша героїня добре ладнає із новими підопічними. Разом прокладають тунель для іграшок.
Далі у розкладі – обід та підготовка до сну. Настя досі пам`ятає, чим їй подобалося ласувати у дитсадку: «Любила смачні булочки. Думаю, через це і була повненькою. А от суп гороховий не любила. І досі його не їм ( сміється – ред.)».
У малечі сонний час, тож нам пора підвести підсумки цього перевтілення. Наша героїня каже: «Хороше враження, але страшно! Я може, в дитинстві і хотіла стати вихователькою. Але, якщо дійсно задуматися над такою професією, то треба двічі зважити, бо дуже велика відповідальність. За дітьми, як за своїми, мусиш дивитися».