Відбули своєрідну прощу і старші люди, і ті, хто на інвалідних візках, і навіть матері з новонародженими дітками.
Традиційно всі сходяться до храму архистратига Михаїла. Серед люду - на інвалідному візку і Христина. Дівчина не побоялася, що для неї її перша хресна дорога буде важчою, аніж для інших. У неї - мета. Їй не страшно, адже поруч Володимир. Хлопець вже не раз супроводжував у такі дороги інших неповносправних: однак скільки їх було - не рахує.
Хлопцеві байдуже, що думають про нього люди, важливо, яким він є в очах Бога. До ходи готуються і в цій машині. Брат Херувим налагоджує звук, аби у кожному кінці колони було чути Боже слово.
Ходу влаштовують традиційно у Хрестопоклінну неділю. В час, коли у храмах виставляють символ Христових мук. Тому п’ятиметровий хрест беруть і в дорогу. Його отці Василіяни ще двадцять років тому брали зі собою, коли лише церква вийшла з підпілля.
Хода розтягується на кілька сотень метрів. На кожному перехресті чи перед храмом "стація" - своєрідна зупинка, на якій зачитують Євангеліє. Їх 14.
Ходу влаштовують у неділю, коли скасовується піст, але Хрестопоклінна неділя таки вимагає утриматися від пісні, м’яса і того, до чого людина має слабкість. З таким постом і йдуть вірні до "своєї сьогоденної Голгофи" - Святоюрської гори.