«Нудно», - думав Шевченко, бігаючи полем афінського стадіону. Йому навіть думалося, як в дитинстві, отак протяжно «нуууууууууууднооооооо». Насправді робити йому на полі сьогодні було нічого, і його хлопцям, і грекам футболити сьогодні відверто не хотілося. Шева пригадав, як напередодні проводили тренування, тоді у нього і з’явилося якесь отаке передчуття – гри не буде. А таки вгадав, бігати треба було, аби заробити трохи.
В якийсь момент Андрій побачив Толіка Тимощука, який неспішно пробігав поруч… В очах Тимощука великими друкованими червоними літерами було написано слово «НУДНО». І ані погода, ані магнітні бурі, ані навіть особисті проблеми тут були абсолютно ні до чого. От хоч вмри – не було бажання грати у футбол. Усім хотілося швидше матч закінчити і забратися додому, щоправда, Карагуніс з усіма своїми сальпінгідісами навіть намагався по воротах П’ятова пробивати – інакше власні вболівальники на рідному стадіоні не зрозуміли б.
В якийсь момент П’ятов, вибиваючи м’яча з власного штрафного, аж вдарив попри той м’яч, просто в повітря. В голові Андрія-воротаря занудно просунулася думка «тьху, ну вас всіх в баню».
А на тренерській лавці сиділи і нудилися обидва тренери – Рехагель і Михайличенко. Загалом Рехагель навіть планував виграти матч, навіть півблокнота ідеями, як це зробити, списав… Однак занудство команди, яка приїхала з далекої України, пробити не вдалося. Окрім того, геррові Отто мозґи муляла вперта думка – ті українці і його футболістів своїм занудством заразили.
Втомили себе, змучили суперників і отой весь народ, який за цією футбольною каторгою стежив через плазмові хайтеківські «Соні» і старовинні чорно-білі «Електрони». Вони ввімкнуть цю ж апаратуру 18 листопада, бо попри всі занудства спостерігатимуть за своєю збірною, бо «все на світі можна вибирати, сину…вибрала усіх нас збірна України».