На Тернопільщині презентували туристичний маршрут Гримайлівською громадою, яка була батьківщиною представників різних націй. Найвідомішим її уродженцем був фізик Іван Пулюй. Про маршрут розповіли на сайті громади.
Проєкт «Культурна ідентичність Гримайлівської громади» знайомить з культурними та історичними пам’ятками, природніми місцями та видатними людьми. 1845 року у Гримайлові народився Іван Пулюй – видатний фізик, електротехнік, винахідник Х-променів і перших «рентгенівських» знімків. Про видатного земляка у селищі розповідають у музеї, у парку його вшановує пам’ятник.
Про 10 туристичних локацій Гримайлівської громади розповідають у промовідео.
Гримайлівський парк у 10 га заклали навколо палацу, перебудованого із замку. Алеї та насадження дерев насадили ще за гетьмана Сенявського, згодом йому надали рис англійського ландшафтного саду. У парку донині збереглися старі дерева та алеї та частково первісне планування.
Синагога XVIII століття в Гримайлові була місцем для молитви єврейської громади, яка жила у містечку з перших років існування і займалася ремеслами та торгівлею.
Містяни часто зустрічаються біля 90-річного ясена і пам’ятника Міцкевича.
У цій місцевості пролягає територія природного заповідника «Медобори». Близько 15-20 млн років тому там було Сарматського море. На горі Гострій з красивими краєвидами проклали екостежку у 1,2 км, де можна побачити рештки скам’янілих організмів, рідкісні рослини, зокрема – неопалиму купину.
Ще однією місцевістю з красивими ландшафтами є хутір Крутилів, де розвивають зелений туризм. Гості можуть насолодитися тишею, красою природи, познайомитися з давніми традиціями та скуштувати домашніх страв. Також там зберігають традицію одного з найдавніших народних промислів – випалювання вапна у вапнярках. Це ремесло місцеві жителі століттями передають від покоління до покоління.
Неподалік розташована печера «Відлюдника», в якій у середньовіччі жили монахи. А пізніше там поселялись люди, які відреклися від світського життя й займалися травництвом. Ще одне печера в Крутилові – «Перлина», має довжину ходів 240 м, глибину – до 26 м, а температура там стабільно +9° протягом усього року. У печері можна побачити білосніжні кальцитові утворення та рідкісних видів кажанів.
Поруч із селом є археологічна пам’ятка – гора «Звенигород», яке було центром язичницьких культових обрядів. Там знаходили капища, жертовники, печі для ритуальних хлібів і залишки одного з перших критих храмів.
Історичну архітектуру Гримайлівської громади представляють дерев’яні церкви подільського типу. У селі Козина дерев’яна церква Св. Параскеви під ґонтом є пам’яткою XVII століття. Храм нагадує традиційне подільське житло, схожі будували на Буковині.
Дерев’яну церкву Святої Анни у селі Волиця спорудили разом з дзвіницею в ХVІ столітті, хоча в інших джерелах згадується 1750 рік. Згодом дерев’яні стіни церкви ззовні обклали каменем, а їх розібрали. З автентичного в церкві залишився ґонтовий дах. А у дзвіниці великий дзвін Володимир Великий містить напис: «Жертвою емігрантів в Америці з Волиці, 1926 р» з переліком прізвищ меценатів.
Ще одна дерев’яна церква Миколая подільського типу 1817 року з п’ятиярусним іконостасом збереглася у с. Зелене. Але її 1974 року перевезли в скансен Пирогові.
Каплиця-усипальниця Козєбродзьких у с. Глібів у вигляді базиліки з червоної цегли і тесаного каменю належала родині, яка володіла селом у XIX столітті. Фелікс (Щенсни) Козєбродзький був громадським та політичним діячем, який намагався налагодити діалог між поляками та українцями. У підземеллі каплиці спочили сім членів його родини. 1939 року радянські війська влаштували там склад паливно-мастильних матеріалів, а останки Козєбродзьких викинули.
Усі фото з сайту Гримайлівської громади