Останні опитування громадської думки свідчать про величезний рівень недовіри українського виборця до політиків. Понад 60% опитаних не хочуть бачити тих самих політиків, які представляють їх інтереси сьогодні у майбутній Верховній Раді. Причому негативна оцінка стосується як і провладних політиків, так і опозиції.
І свідчить це тільки про одне - полум'яні трибуни і гасла, що роками використовувалися, щоб здобути електоральну підтримку вже більше не діють і відходять у минуле.
Виборець хоче бачити у владі політиків, які будуть ефективно відстоювати його інтереси і права. Традиційна ж опозиція, вже не кажучи про владу, все більше віддаляється від інтересів людей, не розуміючи його сьогоднішніх потреб і запитів.
Водночас, ефективне співробітництво політиків з активістами громадських організацій та сил громадянського суспільства могло б принести серйозні успіхи, як у боротьбі з владою, так і в розробці та реалізації реального економічного плану виведення України з кризи.
І це, до речі, є найпершою з вимог людей, які все активніше виходять на вулиці, щоб вимагати від політиків вирішення нагальних соціально-економічних проблем.
Прикладом тому слугують виступи чорнобильців і афганців, які восени вийшли вимагати від влади не скасовувати соціальні пільги. Підприємці взагалі протестують ще з часів Податкового майдану в 2010 році. І треба визнати, рух протесту стає все більш повноводним. До нього приєдналися багато інших соціальних груп, які вимагають кращих умов життя від влади.
Більше того, громадські активісти поступово виходять на ролі «альтернативної» опозиції, яка сформувалася не навколо політичних лозунгів, а навколо вимог соціально-економічного змісту. Спроби створення об’єднаного Громадського руху вже приносять свої плоди. Своєрідним початком цього процесу можна вважати підписання Маніфесту громадянської солідарності в січні. Його головною метою стало об'єднання громадських активістів та політиків. І вже сьогодні можна сміливо стверджувати, що структури громадянського суспільства, що активно відстоювали інтереси людей на мітингах, вже готові включитися в політичну боротьбу, щоб захистити інтереси людей вже прийшовши у владу.
Підтвердження тому – підготовка силами громадських ініціатив Всеукраїнського форуму «Нові лідери - нова країна», який повинен пройти вже в березні. Він вперше в історії країни має дати можливість громадським активістам можливість делегувати своїх представників для участі в парламентських виборах за «народним списком», аналогом системи «праймеріз».
І ось тут дуже доречно буде і підтримка політичної опозиції, яка дасть громадським лідерам необхідну організаційну підтримку і досвід політичної боротьби. Більш того, на думку політологів саме це є новим форматом співпраці політиків і суспільства, який і буде затребуваний на майбутніх виборах до парламенту. На думку керівника Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, в нинішніх умовах для опозиційних партій найбільш перспективною є ставка на співпрацю з новими громадськими рухами, зокрема з підприємницьким. «Поки опозиція недостатньо використовує цей ресурс. Можна відзначити, мабуть, тільки активну взаємодію Наталії Королевської з підприємницьким рухом», - вважає він. За його словами опозиціонерам слід звернути увагу і на її ідею про висунення активістів громадських рухів у виборчих списках опозиції і в якості єдиних кандидатів опозиції в мажоритарних округах. «Союз опозиції з новими громадськими рухами може мати стратегічне значення на парламентських виборах», - підкреслює політолог.
Варто зауважити, що активна співпраця Королевської з громадськими рухами дозволила їй вперше потрапити до списку потенційних кандидатів в президенти, яких розглядає виборець. Про це свідчать результати опитування групи "Рейтинг". І хоча цей результат становить поки що 0,7%, все ж він свідчить про те, що взаємодія з силами громадського суспільства приносить політику плоди.
Історичний досвід свідчить – громадські об’єднання можуть стати на чолі серйозних перетворень в країні. Показовий приклад - в 1976 році підвищення цін в Польщі викликало масові страйки і демонстрації робітників. Тоді вони були жорстоко придушені, багато робітників були арештовані або звільнені. Після цих подій польські дисиденти написали «Відозву до народу і керівництва ПНР», яка стало засновницькою декларацією Комітету захисту робітників. При цьому вони особливо вказували на те, що жертви політичних репресій не можуть розраховувати на будь-яку допомогу з боку вже існуючих організацій, їм відмовляють також інститути соціального сприяння. І, відповідно, у народу немає інших методів захисту від свавілля, окрім як солідарність та взаємодопомога.
Саме цей рух і стало предтечею появи польської «Солідарності». І, до речі, найпотужніша політична сила, яка стала однією з наймасовіших в Східній Європі, спочатку створювалася для вирішення економічних проблем, що виникли в результаті «господарювання» тодішніх професіоналів від Компартії. І тільки після того як «Солідарності» вдалося добитися лібералізації економічних процесів, деякою дерегуляції з боку держави, воно перейшло до формування політичної платформи, участі у виборах, які вони успішно виграли.
«Сьогодні для виборця важлива не тільки критика дій уряду, а й конкретні пропозиції та бачення, як виводити Україну з кризи, - упевнений політолог Вадим Карасьов. Тільки це зможе об'єднати суспільство, а опозиція повинна дати йому надію, показавши свою готовність розробити ефективний план об'єднання і спільної роботи».