Дефіцит держбюджету на 2026 рік може істотно завадити Україні ефективно захищатися від російської агресії. На щастя, Єврокомісія вирішила надати допомогу сусідці, яка зазнала лиха, а саме: запропонувала два варіанти фінансування України на 2026–2027 роки, щоб зміцнити її фінансову стійкість в умовах війни.
За словами голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, для цього може бути виділено 90 мільярдів євро, що становитиме дві третини від необхідної суми у 137 мільярдів, згідно з прогнозами МВФ. Ці кошти можуть бути надані або через позику Євроунії, забезпечену його бюджетом, або через репараційний кредит, отриманий з російських активів. Решту фінансування Україна повинна отримати від міжнародних партнерів.
Здавалося б, усі проблеми розв’язуються, однак тут раптом намітився невеликий, але неприємний поворот. Сполучені Штати, як повідомляють західні ЗМІ, таємно намагаються переконати низку країн-членів ЄУ відхилити план Єврокомісії щодо використання заморожених активів для репараційного кредиту Україні. За даними Bloomberg, американські дипломати стверджують: ці активи нібито потрібні для можливої мирної угоди між РФ і Україною. Використовувати ці кошти для продовження бойових дій, на їхню думку, було б «не по-пацанськи» – буцімто взяти чужу касу завчасно і зіпсувати умови гри.
Наприкінці листопада прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер підтримав цей аргумент, заявивши, що такий план ЄУ може підірвати шанси на мирне врегулювання. Тож, схоже, протистояння проходить не тільки на полі бою, а й у дипломатичних баталіях.
У цій точці перетину інтересів геополітичних гравців виникає кілька запитань. Наприклад, що стоїть за американським закликом – стратегічний розрахунок чи спроба перехопити важелі майбутнього врегулювання? Чи може Європа дозволити собі поступитися тиску, коли саме їй доведеться закривати дірку в українському бюджеті? І хто, зрештою, визначає правила гри під час війни, коли кожен тиждень вимірюється сотнями людських життів?
Щоб зрозуміти, наскільки ця американська «підніжка» ламає розстановку сил, досить поглянути на хронологію останніх місяців. Дональд Трамп, який господарює в Білому домі зі спритністю слона в посудній крамниці, помітно ускладнив шляхи надання допомоги Україні, фактично переклавши відповідальність на Європу. Брюссель прийняв виклик: ідея конвертувати заморожені російські активи в кредит для України стала свого роду обіцянкою самому собі, що континент не дозволить Україні занепасти, навіть якщо колишній союзник зовсім відвернеться.
Але тепер, коли США виступають проти, усе перетворюється на складний політичний танець: Європа намагається стати суб'єктом, але «дядько Сем» нагадує, що, як і раніше, хоче тримати руку на глобальному пульсі.
Здавалося б, результат цієї політичної гри вирішений заздалегідь: надто вже в Європі звикли слідувати «логіці» Вашингтона. Але тут на полі з'являється канцлер ФРН Фрідріх Мерц, який, судячи з його заяв, сприймає російські активи як моральний борг перед Україною. Я читав його статтю у виданні Frankfurter Allgemeine Zeitung від 4 грудня і ловив себе на думці, що радий за федеративну республіку, у якої такий глава уряду.
«Європейська комісія представила конкретну пропозицію щодо мобілізації понад 165 мільярдів євро додаткового фінансування для України, – зазначив у публікації канцлер. – Цих коштів буде достатньо для покриття фінансових і військових потреб України як мінімум на найближчі два роки, а за участю інших партнерів з “Великої сімки” – і на значно довший термін. Тому в наших силах не тільки зміцнити Україну, а й послати Москві недвозначний сигнал про марність продовження цієї агресивної війни. Це не сигнал до затягування конфлікту, а сигнал до його припинення. Це демонструє здатність Європи діяти – демонстрацію того, що ми, європейці, відповідаємо за ухвалення рішень і формування подій на нашому континенті».
Важливо й те, що Німеччина вважає обов'язковим надати ці гроші Києву, підкреслюючи: жодних «американських сценаріїв» розподілу коштів не буде. Брюссель із цим повністю згоден. Європа вперше за довгий час звучить дружним хором – і це робить опір з боку США особливо неприємним і тривожним. Адже мимоволі виникає думка, що спроба Білого дому роздобути російські активи – це не майбутня допомога Україні, а сьогоднішня – Кремлю.
На подібні нюанси можна було б закрити очі як на неминучі видатки великої політики, якби єдність Європейської Унії була міцною і непорушною. На жаль. Королівство, у чиїх фінансових сховищах лежить левова частка російських активів, вимагає гарантій: якщо РФ виграє судові претензії, хто заплатить за позовами? Страх Бельгії зрозумілий – як страх людини, яка тримає в руках чуже золото і не знає, чи повернеться господар і з якими претензіями. Євроунія часто схожа на величезний будинок, де сусіди з'єднані спільними стінами, але сплять кожен у своїй кімнаті: коли один йде на ризик, інші здригаються.
Саме тому велике значення має те, що канцлер Мерц, відклавши навіть запланований візит до Осло, вирушив до Брюсселя – не благати, як він сам наголосив, а переконувати. Є в його риториці щось дивно людське, ніби він розуміє: зараз Європа нагадує організм, де кожен орган говорить своєю мовою, але кров у нас одна. І якщо її не перелити Україні – хто тоді наступний звалиться в «непритомність»?
При цьому логіка Трампа і Ко деяким європейським політикам теж здається вагомою. І це досить дивно. Адже ясно, що в Білому домі, де всім заправляє бізнесмен зі сумнівним минулим, майбутнє світу бачать не через міжнародне право і належний тиск на агресора, а крізь призму майже комерційної угоди: російські активи стануть частиною торгу, частиною післявоєнної архітектури, а можливо, навіть частиною розподілу контролю за відновленням України.
Те, що в Брюсселі називають «грошовою допомогою Києву», у США фактично розглядають як майбутній інструмент впливу. Тобто трампісти турбуються не про те, як скерувати заморожені активи Росії на допомогу її жертві, а як на цьому заробити.
І тут неможливо не поставити запитання: як довго світ може обходитися без чесності в обговоренні проблем, від яких залежить життя сотень мільйонів людей? Це запитання може здатися наївним – мовляв, яка ще «чесність» може бути в геополітиці, – але не скидаймо з рахунків, що саме чесність і прозорість можуть стати основою довгострокових стабільних рішень. Тобто не рішень на 5-10 років, а рішень на багато десятиліть і навіть століть.
Час глобальної маніпуляції і прихованих інтересів добігає кінця. Ми ж бачимо, як світ розділяється не тільки за геополітичними лініями, а й за моральними принципами. Взяти, наприклад, війну, що триває. Коли одні вважають, що на компроміс можуть бути змушені піти всі сторони, інші шукають спосіб отримати максимальну вигоду з будь-якої ситуації. Таке гендлярство, даруйте, явно не узгоджується зі західними цінностями.
Сьогодні, коли йдеться про допомогу Україні, чесність в аргументах, мотивах і діях – це ключовий елемент створення по-справжньому справедливого і сталого миру, де інтереси сторін не приховані, а відкриті для конструктивного обговорення. Інакше мирне співіснування виявиться нестійким. Якщо розмова не буде чесною і довірливою, будь-який наступний мирний договір ризикує виявитися ненадійним, як би ретельно не розігрувалася політична гра.
Порте і Євроунія не може бути просто вітриною міфічних «цінностей». Весь світ дивиться на наш континент як на життєвий простір, де всі механізми працюють на благо людей, причому не тільки громадян, а й на захист тих, хто потребує допомоги. Не випадково низка європейських країн стала притулком для вихідців з різних куточків світу, де чинять звірства військові злочинці і диктатори.
Україна теж дуже сподівається на ЄУ. Стоячи сьогодні в центрі європейської безпеки, вона потребує тих засобів і рішень, які можуть бути готові не тільки на словах, а й у діях, з усвідомленням відповідальності за ці дії.
Тож повернімося до особи канцлера Мерца. Його слова і, головне, вчинки в останні дні – це ознаки політика, здатного стати справжнім лідером на континенті.
Перспектива появи в ЄУ авторитетного лідера – це не менш серйозне питання, ніж надання репараційного кредиту Україні. З історії відомо, що лідери, які здатні вести за собою, ухвалювали доленосні рішення в найкритичніші моменти життя Європи. Подивіться на таких людей, як Шарль де Голль, який зумів підняти Францію після Другої світової війни, або як Конрад Аденауер, який відновив Німеччину після руйнувань і поділів, перетворивши її на економічного і політичного велетня Європи.
В Євроунії давно бракує лідерів, здатних згуртувати європейську спільноту і повести її до довгострокових рішень, а не до тимчасових компромісів. Допомога країні, на яку напав дикий агресор, навіть з урахуванням тяжкості цього тягаря – із цієї низки. Судячи з усього, Мерц добре розуміє, що сьогодні фінанси для України – не просто «зовнішня допомога», а питання безпеки цілого континенту і стійкості західних цінностей. Можливо, саме Мерц стане тим політиком, який додасть Європі рішучості діяти не тільки під тиском крайньої потреби або за інерцією, а більш стратегічно, рішуче і цілеспрямовано.
Я написав «можливо», тому що на шляху до справжнього лідерства, яке здатне забезпечити найефективніші рішення в ЄУ, пану Мерцу доведеться пройти ще довгий шлях. Адже попереду ще багато роботи – не тільки на міжнародній арені, а й усередині самої Євроунії, де належить сформувати тверду коаліцію, здатну не просто підтримувати Україну, а протистояти дедалі більшим загрозам, які несе Кремль.