Моє знайомство з Грузією почалося 2 роки тому з журналістських репортажів Анни-Лєни Ляурен, що вийшли книжкою «У горах всі рівні». Авторка за розділами описувала кожен регіон країни: звичаї, історичні проблеми, сучасні перипетії.
Загалом сюжети будувалися навколо російсько-грузинських взаємин та експансії мусульманського світу на християнський. Ще тоді виникла ідея поїхати в країну Георгія Переможця і відчути оту твердість традицій, волелюбність, подекуди змішану з норовливістю. Дров у багаття підкинули розповіді знайомих, про країну, де будь-кого шанують, як брата-сестру, де мандрівників не кинуть на призволяще – підвезуть, нагодують, покажуть найдешевші хостели тощо. Ось так 29 жовтня мій літак, а точніше – моє місце в літаку полетіло з Донецька в Кутаїсі, звідки подорож розпочалася і де вона закінчилася після дев’ятьох днів.
Давайте закриємо двері до минулого і відкриємо – у майбутнє, щоб не було протягу.
Почутий грузинський тост у будинку родини Віталія Абуладзе (водій) зі с. Вашловане, що недалеко від гірського перевалу.
Перед тим, як почати розповідь про 9 днів людяності (саме в цій якості допомогли мені впевнитися грузини), згадаю розмову, що мені запам’яталася найбільше там, в горах, де всі рівні.
- Ми всі брати, всі люди – грузини, українці, білоруси, росіяни, - щиро відповідає хлопець-грузин, який займається поставкою продовольчих товарів і який допоміг нам дістатися від Местії до Інгурської ГЕС (близько 80 км). Питання ж стосувалося його ставлення щодо російсько-грузинського конфлікту. – Це, як на мене, вигадані конфлікти політичних сил двох країн, а люди всюди однакові й однаково страждають. Тільки-от, чому ми – грузини – так любимо українців, бо в нас спільні непорозуміння з Росією, наші обидві культури давніші.
- Я тільки за мир, - підхоплює напарник. – Кому вигідні оці всі сварки? Звичайні люди, такі, як ми, від цього лиш страждають. Позакривали кордони, жорсткий митний контроль. А якщо ще згадати політичні репресії за СРСР… Я дуже хочу миру. Навіщо ці всі війни?
Над невідомим і неперевіреним власноруч завжди нависають міфи та стереотипи. Коли ми їхали в Грузію, дехто любив залякувати гарячкуватим характером цього народу, страшні казки про Абхазію та Південну Осетію, про кинджали за кожним поворотом. Але чомусь на кожному кроці були доброзичливі люди, які, навіть не питаючи, допомагали у найменшому. І в кожному селі, містечку та місті дітлахи махали ручками і кричали «hello!».