24 серпня був в Гуляйполі Запорізької області на Дні Незалежності з Махном. Понаїхало стільки прожжоних раз***дяїв-махновців з усієї України, що я одночасно в одному місці стільки ніколи не бачив. Це дійство так докладно висвітлювалося в усіх українських ЗМІ, що мені не те що свої 5 копійок нема куди встромити, а навіть сирітську копієчку. Тим більше я там був лише один день, 24 серпня.
Вперше побачив та почув зі сцени живих «Крихітку Цахес», «Бумбокс» та «Zdob si zdub».
Крихітка Цахес (в смислі, дєвушка, а не група) - це не якісь там поющіє труси, це справжня валькірія! Голос тіпа як в Жанни Боднарук. Здається, це називається альтернативним роком (чи поп-роком).
Оця тендітна чорнява дівчина, вся в чорному, своїм пронизливим голосом раптом починає співати про «ангела, як я». Це не для слабких нервами та духом слухачів. У супроводі пронизливо скрежеще соло-гітара. Потім Цахес починає собі підігравати на якомусь невеличкому синтезаторі - тіпа фізгармонії, що стоїть поруч, і починається повний ульот! Вона набирає на ньому якісь жахливі дисгармонійні акорди, найменшим «злом» з яких є мінорний домінант-септ-акорд. Все навколо починає гудіти, свистіти і світитися (прожектори). Це не шоу - це просто якась містерія. Правда, не зовсім зрозуміло, яка саме містерія і хто в кого перероджується. Мабуть, в творчості Крихітки Цахес є тонка межа між декадансом і пошуком нової реальності. Якщо вони обере друге і не скотиться в дегенератство, ми ще почуємо про цю дєвушку!
І коли вона виголошує: «Все, що тобі потрібно, в мене завжди з собою», думаєш, що вона співає чи то про душу, чи то про філософський камінь, а не про те, про що всі думають.
Тільки, скажіть їй хто-небудь, хай вона в інтерлюдіях між піснями краще не розповідає про презервативи!
Крихітка Цахес за завісою пилу, світла і містичного драйву:
«Бумбокс» - це ще один український музпроект, що з успіхом (після «ВВ» та «ОЕ») розкручують в Росії. Одна моя гарна московська знайома недавно захоплено розповідала - мовляв, була на концерті такої офігенної групи «Бумбокс», так вони ще пару пісень українською мовою заспівали. Перепитувала - часом, команда не з України?
В Гуляйполі ці бокси співали майже годину, але, на жаль, не заспівали свою найдрайвовішу, як на мене, пісню «На восьмом этаже медведи и Фаберже». Взагалі, словесний ряд цих чуваків чекає ретельного вивчення (у т.ч., можливо, і професійними психоаналітиками та психіатрами).
Велик и могуч русский народ! Крім всіх інших, він подарував людству ще соліста найвідомішої у світі молдавської групи «Zdob si zdub». Це афігенна, абсолютно махновська за духом ватага. Шкода, правда, що вони не заспівали мою улюблену свою пісню «Драґе о тейе».
У мене в Гуляйполі ще була пригода та дуже яскраве враження, пов'язане безпосередньо з Махном та його грядущим цього року 120-літтям. Але про те напишу наступного разу.
САМЕ В ГУЛЯЙПОЛІ на концерті двох українських гуртів, а також білоруського «IQ» і молдавського «Zdob si zdub» я зрозумів одну важливу геополітичну річ. А саме (по-російськи, аби зрозуміли російські читачі мого блогу):
Россия веками боролась за ликвидацию Балто-Черноморского пояса, который после распада СССР чуть было не превратился в Балто-Черноморско-Каспийско-Центральноазиатский. Война в Грузии рассматривалась в России в том числе как попытка прорыва этого пояса между Черным и Каспийским морями.
Но, так уж получилось, эта война буквально за несколько дней активизировала именно образ Великого княжества Литовского (точнее, Литовско-Русько-Жемудийского), которое еще в XVI веке проиграло Великому княжеству Московскому. До российско-грузинской войны это был маргинальный образ и гипотетический проект, теперь же - всё более чем серьезно. (Некоторым захочется сказать, что президенты, приехавшие поддержать Саакашвили, - это представители Большого Лимитрофа, но лично я не думаю, что Украина - лимитрофная страна, хоть часть украинской элиты думает именно так и ведет себя в соответствии с этой дурацкой установкой.)
Вот так...
На стадіоні «Сільмаш» мені назустріч вчора попався п'яний махновець і запитав, чи я за Махна? Я хотів його послати, але потім передумав і сказав, що я за Віру, Царя і Отечество. Хоча, насправді, я сказав йому щиру правду. Тож найцікавіша політологічна та соціально-філософська проблема - яким чином монархізм може уживатися з анархо-синдикалізмом? Але про це не тут і не зараз:)