Львівський гурт «Kurbasy», який тільки-но повернувся з найдовшого турне з-за океану, показав і діаспорі, і місцевим мешканцям нашу традицію. З програмою «Чар-творення» вони за місяць часу об’їздили-облітали десять міст Сполучених Штатів.
Вокалістки вбрали сукні з орнаментами української писанки і з обрядовою піснею полетіли до Америки. Співали її і в залах, і в час застілля. Концертували у десятьох містах: в Сіетлі, Нью-Йорку, Вашингтоні, Санта-Фе, Альбукерке. Аби люди за океаном пізнали Україну, для того навіть створили особливу візуалізацію для сцени.
«Фоном нам були ретрофотографії старих гуцулів: наших прабабусь, прадідів. І це насправді дуже добре спрацювало! Тому, що за океаном є люди, які колись повиїжджали з України. Є їхні нащадки, які пам’ятають своїх бабусь.. Тому для них це наше дійство було дуже рідним. Їх це боліло, ця українська пісня!», ‒ поділився емоціями художник театру імені Леся Курбаса Володимир Стецькович.
Завдяки американській програмі від Державного департаменту США ‒ Center Stage, яку «Kurbasy» виграли, вони намотали 12 тис. кілометрів. Тільки на внутрішніх перельотах мали шість подвійних.
«Надзвичайною «зустріччю» для нас став океан, бо для багатьох з нас це була перша зустріч. Нас повозили горами, лісами, океанами. Поміж цим всім ми мали зустрічі із студентами, які займаються вокалом. От в Гартфорді, до прикладу, співали з ними пісню «Древо», що виконували бабусі у нашому селі Крячківка. І взагалі ця пісня стала «червоною ниточкою» цих гастролей, гімном України в Америці», ‒ розповіла вокалістка гурту «Kurbasy» Наталка Рибка-Пархоменко.
Співали «Древо» у три голоси. А підготовка до цього тривала півтора року. Молодим американцям надсилали транслітерацію пісень і ноти. А ще «Kurbasy» навчали співати колективи «Кіtka» з Берклі та «Ukrainian village voices» з Нью-Йорка.
Це перші такі масштабні гастролі львівського гурту. Хоча актори театру імені Леся Курбаса були за океаном, ще у 1994 році. Та цей тур був потрібний і нашим співакам, і американцям.
«Я списувався через Facebook зі своїми друзями в Америці. То вони розповідали, що всі з них намагалися фактично на кожному концерті побувати. Люди машинами доїжджали на дійства, витрачаючи навіть шість годин на дорогу. Це правда! Вони казали: «Ми плакали.. Тому що нарешті бачили, що зв’язує нас з Україною», ‒ підсумував актор театру імені Леся Курбаса Андрій Водичев.