У прокат вийшов фільм Олени Дем’ яненко «Гуцулка Ксеня», створений за мотивами легендарної (та свого часу забороненої) оперети Ярослава Барнича.
«З Америки до Ворохти прибуває група американців з важливою місією – знайти наречену для молодого Яро. Батько юнака залишив заповіт, за яким Яро отримає у спадок мільйон доларів, якщо одружиться зі свідомою українкою. Чи вдасться хлопцеві знайти справжнє кохання?», – йдеться у синопсисі фільму.
Значна частина подій відбувається у готелі «Оселя “Говерла”», якою керує Іван Синиця (актор львівського театру ім. Леся Курбаса Олег Стефан). Афіша у стилі арт-нуво, яку він вішає буквально у перших кадрах, стає таким собі камертоном картини: це Гуцульщина 30-х, з модерними курортами, пляжами, гімназіями, сучасною залізницею та потягом до Відня. Усього цього нам не покажуть (хіба потяг та знаментий міст у Ворохті потраплять у кадр). Проте настрій фільму є саме таким.
Кадр з фільму. Варвара Лущик (Ксеня) та професор (Олів'є Бонжюр)
І цей бекграунд відчувається. Містком з тих, 30-х до нас, сьогоднішніх, є пісні у виконанні Dakh Daughters. Вони ніби-то і виступають на сцені «Говерли». Проте кожна їх пісня стає окремим кліпом. Вони є коментаторами, провісниками, гінцями, мольфарками, відьмами, виконуючи по суті роль античного (ну або оперного) хору та відповідаючи у фільмі за нерв та неспокій.
Олена Дем’ яненко на показі у Львові
Музика Барнича само по собі є улюбленою та добре знаною принаймні на Західній Україні. Проте композитор Тимур Полянський створив аранжування, які роблять її ще й дуже сучасною. Цей evergreen підхоплюють Dakh Daughters, які творять власні версії і «Гуцулки Ксені», й інших речей.
Проте співають тут не лише Dakh Daughters та «Даха Браха» (вони виконують свою добре відому «Коломийку»). На те оперета і є оперетою (а мюзикл -- мюзиклом), щоб співали усі.
Катерина Молчанова на показі у Львові
Режисерка виокремлює музичні номери, надаючи їм спеціального, такого собі бродвейського, обрамлення. Це також працює на нові сенси, не заперечуючи оригінал: уже в еміграції Барнич ставив свою «Гуцулку» в США. Ці номери здебільшого дотепні, часом іронічні, часом доведені до гротеску таким чином, що нагадують індійське кіно.
Кадр з фільму. Катерина Молчанова (Мері) та Юрій Радковський (Семен)
Олена Дем'яненко уже довела, що вільно може мандрувати жанрами (її «Моя бабуся Фані Каплан» тому доказ). Тут вона чемно дотримається одного, модернізуючи його та наближаючи до теперішнього глядача. Проте фінал картини одним махом міняє усе, перекидаючи нас з легкої невимушеної та наївної історії кохання на мальовничому тлі у завтрашню трагедію.
Якщо хтось боїться спойлерів, то може не читати цей абзац. Проте, як відомо, в кіно головне не «про що», а «як». Більшість піде дивитись фільм, знаючи, що «Гуцулка Ксеня» була написана у 1938 році, проте фінальний титр все одно має ефект відра крижаної води. Блискуче рішення, яке ставить оперету Барнича в історичний контекст.
Олег Стефан на показі у Львові
Але до фіналу нас чекає півтори години прекрасних краєвидів, дуже доброї музики та напрочуд вдалі акторські роботи. Роль Ксені зіграла Варвара Лущик, на момент зйомок ще київська школярка. До слова, її образ – своєрідна, може навіть і не запланована у сценарії, відповідь на те, хто ж була та Ксеня, яка надихнула композитора. Варвара грає юну дівчинку, яка мріє змінити світ на краще. Але є ще і Ксеня-міф, Ксеня-легенда, така собі карпатська Мавка. Або відьма, провісниця завтрашніх трагедій.
Варвара Лущик у ролі Ксені (кадр з фільму)
У ролі Яра – американський актор та композитор, студент університету в Нью-Джерсі Макс Лозинський. Також у ролях – Ігор Цішкевич, згаданий уже Олег Стефан, бельгієць Олів'є Бонжюр, Катерина Молчанова (вона зіграла роль Фані Каплан у попередньому фільмі режисерки), Тетяна Печенкіна, Марічка Штрибулова, учасниця групи «Цешо», Вікторія Янчук, Наталья Кобизська, Віталій Ажнов, Юрій Рудковський, ще один львів’янин, заньківчанин Януш Юхницький.
Януш Юхницький на показі у Львові
Справжнім відкриттям стала Христина Федорак у ролі Марічки. Головне, що акторам вдалося створити ансамбль, без фальшивих нот.
У масових сценах також немає випадкових облич. Загалом візуальний ряд фільму, насичений усілякими дрібними та великими «смаколиками», виглядає стильно та яскраво.
Якщо свій попередній фільм, «Моя бабуся Фані Каплан», Олена назвала «власною декомунізацією», то цей фільм є частковим її продовдженням, адже СРСР намагався забрати в української культури її урбаністичну модерну складову. Вона відчувається тут, навіть при тому, що події відбуваються у колоритному гуцульському селі.
Христина Федорак у ролі Марічки (кадр з фільму)
У підсумку маємо класику без нафталіну, фольклор без шароварщини та традиції без шор. Додамо до цього неймовірну музику, харизматичних акторів та режисерський перфекціонізм. Отримаємо «Гуцулку Ксеню», модерний мюзикл у ритмі українського танго.
Говорити про нього можна багато. Але краще просто піти у кіно. От тільки ставитись надто серйозно, як до історичної драми, до екранної історії не варто. Оперета, як ніяк.
Фото: Катерина Сліпченко