25 квітня у кав’ярні «Штука» відбувся вечір, присвячений Миколі Сеньковському - фотографу, чиї світлини є безцінними свідченнями життя Гуцульщини у 1920-30рр.
Розповідав про майстра його син Юрій Сеньковський - доктор геолого-мінералогічних наук, професор. До розмови долучилися фотограф і видавець Кирило Горішний, поет, дисидент, громадський діяч Ігор Калинець та письменник і журналіст Володимир Хрущак. Зустріч відбулася за сприяння видавництва «Леополь».
Юрій Сеньковський. Автор фото – Ігор Букай
Микола Сеньковський – ім’я, відоме здебільшого ентузіастам української культури. Натомість фотографією старої гуцулки із люлькою, певно, чудувався кожен, кому було цікавим погортати довоєнні фото мешканців Карпат.
Цей знімок, на якому Микола Сеньковський зафіксував портрет 90-річної народної співачки Марії Кречунєк (Чукутихи), здобув Гран-прі на Міжнародній європейській фотовиставці у Парижі 1931р.
А новим життям колоритні образи майстра зажили 16 травня 1996 року, коли завдяки ініціативі та зусиллям Ігоря Калинця у львівському етнографічному музеї було відкрито виставку «Гуцульщина у світлинах Миколи Сеньковського (1920-30рр.)».
Розпочинаючи вечір, Ігор Калинець згадав близько двох десятків митців, які у творчості зверталися до гуцульської тематики, наголосивши, що постатями, які охопили якнайкраще та якнайповніше життя горян, вважає Володимира Шухевича з його монументальною 5-томною монографією «Гуцульщина», письменника Станіслава Вінценза, автора роману «На високій полонині», та фотографа Миколу Сеньковського.
Юрій Сеньковський та Ігор Калинець демонструють афішу виставки, що відбулась у 1996 році. Автор фото – Ігор Букай
Микола Сеньковський народився 23 листопада 1893 року на Полтавщині, у містечку Пирятин. У Санкт-Петербурзі здобув спеціальність «фотограмметрія», яку добре попрактикував у роки Першої світової війни, працюючи фотографом у російському війську. Після становлення радянської влади Микола Сеньковський утік вглиб Карпат, які дуже вподобав у роки мандрівної роботи. Так розпочалась історія фотолітописця Гуцульщини.
Перебравшись до Верховини, тодішнього Жеб’є, Микола Сеньковський одружився із Євгенією Поліщук, яка мала за плечима освіту Коломийської учительської семінарії й працювала тут вчителькою. Відкрив крамницю радіо- та фототехніки, продовжував фотографувати. У 1931 році народився син Юрій.
Євгенія Поліщук у школі Жеб’я, 1927р.
Сім’я Сеньковських
У 1939 році Микола Сеньковський продовжив свою втечу на захід. «Ніч, приїжджають величезні машини з польськими генералами, які втікали з Варшави через Львів, Чернівці і Коломию до Румунії. Батько сказав нам клякнути, зняв грубого ланцюга з шиї, подарованого йому дідом, і, заклавши його мені, сказав, що тепер я буду за мужчину в домі», - пригадує Юрій Сеньковський. Після цього слід Миколи Сеньковського губиться. Згодом зрідка виринають непідтверджені новини від далеких знайомих.
Євгенія Сеньковська вступила до лав українського повстанського руху, за що у 1945 році її заарештувало НКВС. Під час затримання у будинку було здійснено обшук. Радянські співробітники вилучили більшість скляних фотопластин, які вщент розтоптали у дворі важкими чоботами. Близько 70 збережених світлин Юрій Сеньковський зібрав серед родини. Пані Сеньковська завдяки підкупу упівцями охорони змогла втекти з ув’язнення. «Я потім лиш раз бачив маму. Завдяки одній вчительці з гір. Взимі, ранком, поки ше темно, вона сказала мені йти до певної копиці… Я йду, снігу повно, коло стогу щось шелестить. Нема-нема, аж з тої копиці вилізає моя мама. Поговорила, запиталася за своїх сестер, котрі були заслані. Помолилися… «Ти – сильний, ти – козак!», - сказала. А потім наказала обернутися, йти і більше не дивитися за нею». Відомо, що Євгенія Сеньковська певний час працювала у львівському підпіллі. Вдруге потрапила до арешту під час перетину румунського кордону. У 1947 році загинула.
Розмірковуючи над тематикою, що найгостріше зачіпала батька, Юрій Сеньковський зауважує любов, окрім як до портретів та пейзажів, ще до місцевих шляхів і мостів. Фінансування цісарем Францом Йосифом системи залізничних доріг для прямого сполучення між Віднем та Бухарестом спричинило те, що поруч із образом Матері Божої та портретом берегині баби Чукутихи авторства Миколи Сеньковського, у гуцульській хаті третім висів портрет найяснішого цісаря. Також варто знати, що перша фонометрична панорама Чорногірського хребта була знята Миколою Сеньковським у 1931 році з гори Кострич.
Юрій Сеньковський – чудовий оповідач. Сирота, він приїхав до Львова з Коломиї на даху вагона. Вступив до консерваторії - Євгенія Сеньковська хотіла, аби син став музикантом – і у політехніку на геологічний факультет. Через те, що стипендію у консерваторії не виділили, Юрій Сеньковський став геологом. І неабияким: професор, у 1975 році здобув ступінь доктора геолого-мінералогічних наук, з 1980 – завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України, лауреат премії імені В.І.Вернадського НАН України (1994р.), член-кореспондент НАН України (1997р.). Мешкаючи впродовж навчання у викладача консерваторії, він спілкувався із багатьма талановитими особистостями того часу: Станіславом Людкевичем, Соломією Крушельницькою, Анатолієм Кос-Анатольським… Окрім цікавої життєвої історії, Юрій Сеньковський пригадав кілька проникливих пісень зі свого дитинства та юнацьких років.
Зараз у видавництві «Леополь» кипить робота зі збору фотографій Миколи Сеньковського. І в недалекому часі очікується альбом із якнайповнішою колекцією світлин видатного фотолітописця Гуцульщини.
Видавець Кирило Горішний розповідає про майбутній фотоальбом.
Справа – Володимир Хрущак. Автор фото – Ігор Букай. Сторінка видавництва «Леополь»