Розмова з екс-главою Української греко-католицької церкви Любомиром Гузаром відбулася в часі тривожних подій: масових протестів, затримання активістів та відсутності конструктивного діалогу між сторонами конфлікту. Українці вийшли на Майдан, щоб висловити свої думки та відстояти права. Блаженніший Любомир спробував пояснити в чому першопричини таких настроїв та який вихід із ситуації, що склалась.
– Конфлікт сам по собі не є явищем поганим, його наслідком теж може бути конструктив, проте у суспільстві частіше з’являються тривожні сигнали, а саме радикалізація настроїв, думки про силове вирішення конфлікту. Як нам бути у такій ситуації?
– Я не дивуюсь, що люди думають про насилля, про силові розв’язки – це цілком природньо. Проте те, чого люди прагнуть – його не можна от так, відразу дістати, а треба дуже солідного виховання, рівноваги духа. Конфлікти це не є лихо, конфлікти це нагода рости, розвиватися. Подібно як у духовному житті є спокуса. Спокуса – це нагода рости, подолати себе. Потрібно подивитися на ситуацію спокійними очима, щоб побачити, що справді злого є і як можна це направити. І направлюючи це – ми ростемо.
Дуже багато людей, на жаль, реагують емоційно, не задумуючись, інстинктивно і це є небезпечно. У цьому можна побачити брак солідного суспільного виховання. А це виховання потребує часу. Ми сьогодні знайшлися у ситуації дуже поважного напруження, і частина людей (важко сказати який процент) реагує дуже емоційно, радикально. Не треба занадто дивуватися цьому, бо коли людину, щось болить, коли вона бачить якусь кривду, то реагує більш радикально. Ситуація, коли побили цілком невинних людей, в тому числі і дітей, коли пролилася кров – цілком природньо, що народ реагує спонтанно і гостро. Годі вимагати, щоби всі люди були дуже опановані і спокійні, може це і не було би й дуже добре, бо такий брак спонтанності не показує як людина насправді реагує, як бачить і відчуває якусь кривду яка стається.
– Чи такі заходи, які мають місце зараз, а саме блокування будівель державних органів, бойкотування бізнесів, людей, які причетні до влади, є правильними?
– Тут можна теоретизувати. З одного боку теоретично люди не повинні цього робити, якби влада була нормальна. А влада не є опанована, не є, так би мовити, нормальна, не поводиться так як треба, тож не треба дивуватися, що люди реагують в такий спосіб. Люди зайняли кілька будинків влади – я не хвалю цього – але можу зрозуміти. Люди хочуть пригадати владі, що вона не є всемогуча, і що влада повинна рахуватися з тим, що якщо буде дратувати людей, то люди будуть відповідати тим самим.
Маємо трохи подібну ситуацію як у Таїланді – хоча там набагато гірші речі відбуваються, там теж люди займають міністерства та інші будівлі влади у дуже драматичний спосіб. Тому те, що у нас зайняли ті кілька будинків, повторюю, що не схвалюю цього, але теж і не дуже засуджую, люди хочуть в такий спосіб показати що вони поведінкою влади і тим що діється – незадоволені, і що влада сама на себе викликує такі реакції.
Те в який спосіб поводиться міліція, «Беркут» – це в кінцевому рахунку є діяння влади. Це не є відповідь на справжні заворушення чи надужиття: вони б’ють, бо їм кажуть бити, поводяться з людьми у дуже поганий спосіб. Те, що чую у радіо, міліція, яка мала би бути правоохоронна, та, яка повинна забезпечити людям їхні права – тих людей переслідує, б’є, але вона робить це з чийогось наказу. Бо та міліція не має сумління. Вони завжди виправдовуються тим, що виконують наказ, але я пригадую наказ Гестапо, які мордували людей, коли пізніше після війни їх взяли під суд, вони виправдовувалися, що виконували наказ, але їх всіх засудили. Людина має право не послухати несправедливого наказу. Тим більше треба пам’ятати кому ці люди присягають, вони не присягають владі, вони присягають народові і повинні цей нарід боронити, берегти його, захищати. І коли приходить такий наказ, хтось має мати відвагу сказати – пробачте я такого наказу не виконаю, хочете стріляйте мене, але я такого наказу виконувати не буду. Якби люди мали сумління... Пригадую 80-ті роки у Польщі, рух «Солідарність» і те, хто саме служив у міліції. Були такі загони міліції, до яких брали людей які не мають морального почуття, з низьким, так би мовити, інтелектуальним станом і вони поводилися в міру своєї природи. Якщо влада поводиться коректно, то вона має право покарати, але вона має так поводитися, щоб не дратувати людей. А вони б’ють наліво і направо, побитих теж трактують дуже погано, лікарі у лікарнях поводяться не коректно, не згідно зі своєю професією. В таких ситуаціях не треба дивуватися, що народ відповідає такою самою монетою. На жаль, так стається і цим не можна тішитися.
– Владико, Ви, мабуть, чули про петицію "Завдання 5/12", у якій культурна еліта країни висловила свої постулати та вимоги, зокрема, звільнення політв’язнів, припинення насильства щодо мирних демонстрантів та гарантії незастосування репресій до учасників демонстрацій.
– Правильно, дуже добра ініціатива. Владі не можна потурати, особливо якщо влада не поводиться нормально, згідно з приписами людськості – її треба п’ятнувати за те, що вона робить. Треба голосно про це говорити, про те як вона поводиться, отож, нехай вони не дивуються, що такі ексцеси мають місце, бо це – голос народу. Мені здається, що те що зайняли один чи другий будинок то ще дуже делікатно. Ще влада повинна Богу дякувати, що народ так поводиться, я би не дивувався, якби били направо і наліво. Не кажу, що я би цього бажав, чи радив, але я би не дивувався, бо знаю з історії інших народів, як вони реагують. Наші люди реагують ще дуже делікатно.
– Можливо, у цьому теж сила нашого народу?
– Духовна сила, бо бачите остаточно народ лишається духовно сильним, влада пропадає, якщо вона не гідна свого людського покликання – вони зникають, і добре що зникають. Дехто осуджує наш нарід, що він занадто лагідний, що не є рішучий у своїх відповідях, думаю, що це робить честь нашому народу, що люди відчувають що не можна діяти понад міру.
– Можемо часто почути, що події які відбуваються, це не лише боротьба з владою, але це також боротьба на духовному рівні, боротьба добра і зла.
– Не дивуйтеся. Оскільки ми є спадкоємцями радянського союзу, тої більшовицької ментальності, це справді є боротьба добра і зла. Людей так виховували, тому я не дивуюся міліції, «Беркуту» чи представникам влади – їх так виховали, вони іншого не знають. Може дехто схаменувся, опам’ятався, зрозумів, але всі того не зроблять, вони роблять так як навчені. Це є справа перевиховання. Дехто прекрасно, феноменально переосмислив і зрозумів свою гідність, гідність іншої людини і сьогодні поводиться взірцево. Але шоб всі це зробили – це мабуть складно.
– Можливо, це процес дозрівання?
– Знаєте, це демографічне питання. Це покоління раніше чи пізніше відійде, силою природи. Я б дуже хотів, щоб всі змінились, навернулися, то було би ідеально, але так воно, на жаль, в житті не буває. Але те, що це покоління виросло і поводиться в такий спосіб – це не є конечно вина цих людей – їх так виховали, вони іншого не знають. Я тому нікого не суджу. Просто стверджуємо факти.
Є багато людей, які, на жаль, не зміняться – не роблять жодного зусилля, щоб змінитися чи поправитися і єдина розв’язка – демографічна – прийде час і вони підуть, а підросте нове покоління, яке того лиха не знало, сподіваюсь, краще, якщо ми подбаємо, щоб воно доростало у кращому середовищі.
– Почастішали голоси, які говорять про розкол країни, про можливі сценарії федералізації. Як маємо на це реагувати?
– Це не легке питання. Думаю, воно значною мірою соціологічне і психологічне. Це теж питання як людей перевиховати. Існують геополітичні справи, коли одна держава хоче керувати іншою державою, наприклад, за допомогою військової акції, але теж є інші способи: дурити, обмовляти, обманювати, навчати неправди, заперечувати історію, культуру, мову, щоби тих людей зробити ніким, щоб вони перестали бути собою, щоб їм було байдуже де вони і з ким вони. Це є важливо для того, хто стоїть за цим всім, хто керує цим процесом. Ми добре знаємо це з нашої історії, мали приклад виховування «радянської людини», яка властиво була менше людиною як людиною, щоб вона не реагувала, а перебувала цілковито під впливом влади. Це є в історії факт знаний. Теж маємо наступні приклади – знаємо як у нас друкуються підручники, де зникають інформації про Крути, де молодь піднялася, і багато інших справ – ці фрагменти просто виключаються з книжок, тому що кажуть що це нібито підбурює народ, але справжня мета цього – зробити «пів головків» з людей. Щоб люди не знали своєї історії, аби їм було все одно, аби були на столі хліб і ковбаса – тоді вже все в порядку. На жаль, такі течії є у нас.
А проти них що можемо протиставити? Мусимо усвідомлювати собі хто ми є. От приходить 200-річчя з дня народження Шевченка. Тим, які приходять до мене кажу рецитувати і вивчати Шевченка. Ми часто говоримо про національну ідентичність. Здається, немає кращого між нашими письменниками як власне Шевчено, який в дуже гарний поетичний спосіб, який легко сприймається, пригадував нам хто ми є.
Пригадуймо собі хто ми є і не даймо себе дурити. Потрібно реагувати в першу чергу за допомогою культури, тут не треба зброї, тут треба науки, знання культури, тихою щоденною працею, щоб це ставало частиною нашого життя, мати свідомість що це є моя Батьківщина, звідки походять мої батьки та потрібно виховувати патріотів.
Розмовляла активістка громадського сектора Євромайдану Анастасія Кінзерська.