Протягом людської історії завжди існували ірраціональні культи, деякі навіть перетворювалися на потужні релігії. Людям хочеться вірити, а хто пропонує «у що вірити», той задовольняє базові потреби. Серед іншого, це непоганий спосіб збагатитися для керівництва.
У вільному доступі є багато описів, ознак і навіть інструкцій щодо функціонування ірраціонального культу. Такі собі, якщо максимально спрощувати, «мануали для пророків».
По-перше, говорити треба «по-простому», зрозумілими словами, гучно і рішуче. Так, як говорять правду, без всіляких викрутасів. Але суть сказаного повинна залишатися таємницею, майбутні зміни – неконкретними і розмитими. Простіше кажучи: «Вони злодії і вороги, ми їх покараємо, а потім всім стане краще». Всі слова зрозумілі, але як карати, хто вони і кому краще – кожен зможе уявляти, як собі захоче.
По-друге, візуальні образи та емоції – важливіші за логічні аргументи. Стискати кулаки, вказувати пальцем, грюкати по столу набагато ефективніше, ніж когось у чомусь переконувати. Варто з’являтися там, де потрібно, фіксувати свій світлий образ і зникати, не втягуючись у дискусії з опонентами. Тримати людську увагу промовою зможе не кожен, а от спланувати ефектну появу нескладно.
Тому що, і це теж важливо, лідер має розважати тих, кому сумно, і проганяти від себе тих, хто сумнівається. Коли фокусник показує трюк, у залі повинні перебувати довірливі простаки, а не інженер, який все пояснює і розвінчує фокуси упродовж вистави.
«Віруючих» слід організувати і структурувати. Людям приємно зараховувати себе до чогось більшого, особливо, якщо є можливість «рости». Важливими є обряди, ініціації, ритуали.
Лідер не має бідувати, щоб не відштовхувати від себе потенційних прихильників. Хай що там говорять про мораль і самопожертву, люди тягнуться до багатих та успішних. Навіть у випадку з ірраціональними культами, які існують за пожертви своїх адептів. Важливо, щоб люди вірили, ніби теж стануть багатими та успішними.
І головне правило – «хто не з нами, той проти нас». Не можна допустити, щоб хтось сторонній сіяв сумніви і підважував авторитет керівництва. Цей принцип досконало відпрацьований всілякими аферистами, які перш ніж взятися за жертву, нищать її соціальні зв’язки, залишаючись єдиним «зв’язком зі світом».
Це головні постулати, але якщо захотіти – можна знайти більше. Зрештою, з огляду на ті, що вже є, постає запитання: а чим це відрізняється від сучасної української політики?
Жоден політик не ризикне здатися занудою, говорячи складно і незрозуміло. Всі слова знайомі навіть школярам молодших класів. Але конкретики від цього не більшає. Традиційне «за все хороше проти всього поганого».
Імідж, стиль, час і тривалість появи на публіці відшліфовані до дрібниць. Люди чекають чергової появи улюбленого політика як розваги. І отримують її. «Випадкова» критика перетворюється на «срач», а сам політик уже далеко, готується до нового виходу на публіку.
Коли справа йде успішно, відбувається структуризація отари. З’являються осередки, координатори, гарні бейджики і стильні візитки. Люди когось обирають, комусь делегують повноваження. Одні «ростуть», інші сподіваються «вирости» в майбутньому.
Про те, наскільки лідер є важливим для політичної сили, всім давно відомо. Фактично, «обличчя» лідера і є політичною силою, навколо якого все відбувається.
Якщо політичний проєкт не закривається одразу після виборів, важливою є ізоляція своїх адептів від впливу конкурентів. Адже «хто не з нами, той проти нас». Спільні заходи, форуми, групи мають утворити коло спілкування. Використання символіки буквально «маркує» своїх, навіть фізично відділяючи їх від «чужих». А далі людська природа зробить своє, люди «боротимуться з ворогами» навіть в автономному режимі.
І тут ми підходимо до питання № 2: якщо спосіб утворення і принципи функціонування в політичних проєктах та в ірраціональних культах схожі, то, може, і мета їхньої діяльності також подібна, суто меркантильна? Бо як втілити інтереси виборців, якщо вони «за все добре проти всього поганого»?