Харківська школа архітектури – приватний заклад вищої освіти, який через загрозу безпеці був змушений евакуювати студентів та викладачів із неспокійного Харкова, перевезти більшість обладнання та продовжити навчальний семестр на іншому кінці країни. Зараз школа орендує приміщення Львівської академії мистецтв, організовує з нею спільні студентські практики, а також вивчає Львів та пропонує своє бачення при плануванні міських просторів.
Директорка бакалаврської програми Дар’я Ожиганова розповіла ZAXID.NET, як навчальний заклад дає собі раду після евакуації та модифікує навчальну програму синхронно зі змінами у суспільстві.
Двоє студентів пішли воювати, один загинув
До війни Харківська школа архітектури працювала у власній будівлі – старому класицистичному маєтку XIX ст., де студенти вивчали не лише історію архітектури, але й вчились проектувати нові будівлі, відповідно до викликів часу. Однак війна змусила їх спочатку перервати навчальний процес, а згодом адміністрація прийняла рішення про релокацію до Львова.
Не всі змогли знайти у собі сили залишитись в Україні. Частина студентів і викладачів виїхали за кордон. Хтось залишився вдома. А двоє студентів добровільно пішли воювати.
«Один наш студент, першокурсник Кирило Бабій, – досі в лавах ЗСУ. Він взяв академвідпустку і пішов на війну добровольцем. А студент другого курсу Захарій Юсубов був в теробороні Харківської області. Він загинув у квітні під час оборони Харкова», – розповідає Дар’я Ожиганова.
Школі довелося перевезти не лише викладачів і студентів, але й багато обладнання для майстерні, меблів. Львівська національна академія мистецтв виділила для харківських студентів приміщення колишньої їдальні і конференц-зал. Там зробили ремонт і перепланування, замінили вікна. Також студентів, які цього потребували, поселили у гуртожиток.
«Ми – зараз чи не єдина архітектурна школа, яка працює в офлайні. Досвід онлайн-навчання під час ковіду був жахливим. У нас багато роботи ґрунтується на ручній роботі, макетуванні, ручній графіці. Має бути прямий зв’язок з викладачем і студентом. Навчання архітектури – це як хірургія, ти не можеш вивчити хірурга дистанційно», – пояснює директорка бакалаврської програми.
У Школі є викладачі, які живуть в інших містах. Для них адміністрація склала такий графік, що вони приїжджають на кілька тижнів, відчитують свої лекції комплексно і повертаються додому.
Окрім ЛНАМ, харківським студентам і викладачам допомагав і Український католицький університет.
«Через війну зараз набагато більше цього нетворкінгу. Багато інституцій, які до цього не співпрацювали, бо не було нагоди і причин для цього, почали взаємодіяти», – каже Дар’я Ожиганова.
«Прихисток»
Коли до Львова одночасно приїхала велика кількість переселенців з різних регіонів, питання їхнього розселення стало справжнім викликом для міста. Декілька архітектурних бюро, що релокувалися з Харкова до Львова, разом з львівським архітектурним бюро Replus ініціювали проект «Прихисток». Він полягав в монтажі модульних систем з картонних труб та перегородок за проектом японського архітектора Сігеру Бана, що дозволило поділити великі приміщення на сегменти і створити приватний простір.
«Коли ми говоримо про допомогу переселенцям, є певні речі, яких люди потребують насамперед: дах над головою, їжа, інше. Але не відразу очевидним стає те, що потрібно поважати гідність людини. В тому числі ми маємо говорити про приватний простір. Це зонування допомагало відчути себе більш комфортно, мати можливість побути на самоті», – зазначила Дар’я Ожиганова.
До проекту доєдналися і студенти ХША, зокрема першокурсниця Дарія Горовенко. А четвертокурсник Костянтин Палєєв навіть взяв на себе проджект-менеджмент зі зведення одного з прихистків. Конструкції українцям надали польські архітектори.
Повоєнні студії
Харківська школа архітектури дуже швидко відреагувала на виклики, які постали під час війни перед містами та українцями. Дар’я Ожиганова розповідає, що повоєнні студії і відбудова міст вже відтепер обговорюються не тільки в архітектурних колах, але й внесені до їхньої програми.
«Ми не могли не відреагувати на контекст, який нас оточує. Ті руйнування, які ми бачимо, будуть відновлювати студенти, яких ми навчаємо. За декілька років вони стануть відповідальними за те, як будуть виглядати міста. Тому важливо надати їм ці знання – не тільки технічні, які стосуються реконструкції чи реставрації. Але й гуманітарні знання, робота з пам’яттю, травмою, спадщиною, як до цього підходити. Наше суспільство буде травмоване, але тим не менш його треба буде залучати до проектування і процесів прийняття рішень. І архітектори стають радше медіаторами різних процесів у суспільстві. Тому це є частиною нашої соціальної відповідальності», – каже архітекторка.
За її словами, всі ці аспекти додали до навчальної програми, і студенти це сприйняли як свій особистий фронт. З адаптацією програм дуже допомагають закордонні експерти і світова академічна спільнота.
Теми архітектурних проектів, які студенти розробляють, пов’язані з війною або післявоєнною відбудовою. Вже цьогорічні першокурсники, які за навчальною програмою на архітектурному проектуванні мають розробляти проект приватного будинку, будуть працювати над кабінами для ВПО. Згодом їм можна буде надати іншу функцію або гнучко перелаштувати під інший об’єм. Разом з ГО «Безбар’єрність» для студентів організували воркшоп, пов’язаний з післявоєнною відбудовою і врахуванням тих потреб суспільства і реалій, які будуть після війни.
Якою буде архітектура повоєнної України – все залежить від того, яким буде суспільство після війни, наскільки травмованим і виснаженим, як в нього будуть формуватися різні запити, вважає викладачка ХША. І архітектор має відреагувати на них.
«Це не буде стосуватися тільки безпеки, ми будемо переосмислювати нашу спадщину, залученість людей до прийняття рішень і нашу ідентичність. Пошуки архітектурної або будівельної української традиції будуть ще більше розвиватися. В цьому напрямку буде багато пошуків, бо вже спостерігається національний підйом», – роздумує Дар’я Ожиганова.
«Львів спонукає думати швидше»
У Львові студенти Харківської школи архітектури активно взаємодіють з колегами з інших вишів, а також вивчають місцеве середовище, урбаністику. До викладання залучають львівських архітекторів-практиків.
На знак вдячності за прихисток майбутні архітектори розробляють для Академії мистецтв проект бібліотеки і студентського центру на території кампусу. Там є багато просторів, які потребують переосмислення. А під час будівельної практики вони спільно зі студентами ЛНАМ змонтували дерев’яні конструкції, лави, павільйончики для дворика академії, щоб разом цим простором користуватися.
Влітку під час студентської практики вихованці ХША разом з викладачами, які є архітекторами і урбаністами, презентували дослідження львівської Цитаделі. Дар’я Ожиганова була приємно здивована рівнем дискусії, яку викликав студентський проект, та вважає вимогливість Львова високою планкою, до якої прагнуть тягнутися майбутні архітектори.
«Ми були здивовані зацікавленістю львів’ян, експертним середовищем, рівнем дискусії. Студенти не очікували настільки ґрунтовних питань, їм було цікаво, це підсилило їхню роботу і спонукало продовжувати своє дослідження», – пояснює вона.
Ще одним дослідом студентів Харківської школи архітектури було вивчення району біля Академії мистецтв, антропологічні спостереження з фокусом на відчуття приналежності. Архітектори вивчають спільноту в цьому районі, щоб зрозуміти контекст, для кого вони проектують, потреби мешканців, їхні правила.
Харківська архітекторка каже, що Львів просторово дуже відрізняється від Харкова. Місто впливає на швидкість руху та подій і, відповідно, на спосіб мислення.
«Наприклад, в Харкові я могла 40 хвилин йти проспектом Науки і це просто довга дорога, якою ти крокуєш, пряма і зрозуміла. Поки йдеш, можна обдумати щось достатньо глибоко. Львів спонукає думати швидше. Ти швидше мусиш прийняти рішення. Кількість подій, які можуть відбутися в дорозі, теж інша, бо щільність забудови інша. Це особисті спостереження про те, як простір міста впливає на процес мислення. Львів дуже пішохідне місто. Тут треба подумати, чи варто користуватись громадським транспортом, бо по часу виходить однаково», – пояснює Дар’я Ожиганова.
Перебуваючи у Львові, Харківська школа архітектури хоче налагодити партнерство з різними місцевими інституціями, однак повернення додому є аксіомою.
«Ми точно знаємо, що будемо повертатися в Харків, просто не знаємо коли. Але зі Львовом хочемо зберегти зв’язок. Думаємо тут залишити підготовче відділення. Плануємо з Центром міської історії спільні програми. Цю співпрацю хочемо зберегти навіть після повернення додому», – підсумовує директорка бакалаврської програми.
Бо, як пояснює архітекторка, провівши тут багато часу, люди потрохи інтегруються і залишають щось від себе. Багато чого самі роблять для міста, і місто їм багато чого дає. І ця взаємодія підсилює і надихає.
усі фото Харківської школи архітектури
Матеріал створено в рамках проекту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)