Нещодавно Ініціативна група «Першого грудня» нагадала про своє існування, оприлюднивши «Українську хартію вільної людини» ‒ документ, що претендує на статус дороговказу для суспільства. Нагадаємо, робота над Хартією розпочалася рік тому у відповідь на звернення УПЦ МП, УПЦ КП та УГКЦ з нагоди 20-ї річниці референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України.
Звернення, крім всього іншого, містить заклик до «тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід», аби вони допомогли «сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя». Власне, «Українська хартія вільної людини» (як і сама Ініціативна група «Першого грудня») є відповіддю на цей заклик. Для розробки Хартії свої зусилля об’єднали 11 представників української інтелігенції, зокрема кардинал Любомир Гузар, філософ Мирослав Попович та член Римського клубу Богдан Гаврилишин.
Як заявляють автори, Хартія подає «життєві орієнтири» для українського суспільства і дає поштовх «до об’єднання всіх людей, які хочуть доброго і гідного життя в Україні і навколо неї». Отже, Хартія претендує на статус програмного документа загальнонаціонального значення. Загалом ініціативна група «Першого грудня» пропонує українцям об’єднатися довкола «моралі і духовних цінностей», європейського вектора розвитку, плекання української мови, а також розбудови демократії та громадянського суспільства. Спробуємо розглянути це докладніше.
Серед ціннісних пріоритетів автори Хартії виокремлюють свободу, патріотизм, любов і вільне мислення. Дотичними до них є соціальна активність, громадянська відповідальність та «почуття господаря». Відродження і плекання цих цінностей буцімто має позбавити країну негараздів, спричинених моральними вадами: жадібністю, егоїзмом, споживацтвом, байдужістю і т.д.
Сперечатися з потребою морального оновлення суспільства неможливо. Але автори, старанно уникаючи конкретики, не дають зрозуміти, яку саме версію моралі варто впроваджувати в Україні. У преамбулі Хартії є кілька побіжних згадок про Бога, але стільки ж разів згадується і толерантність – зокрема до «культурних» та релігійних поглядів. За таких ухильних формулювань Хартію можуть підняти на свій стяг і захисники, і противники одностатевих шлюбів, абортів, ювенальної юстиції та інших принципових питань. Зрештою, і дівулі з «Фемен», і чорносотенні «казачкі» сповідують певні версії моралі – чом би не об’єднатись з ними на засадах толерантності?..
Так само позбавлені змісту розділи Хартії про демократію та громадянське суспільство. Безумовно, і реальний парламентаризм, і активність громадян, і відповідальний бізнес, і дієве самоврядування – це достойні і потрібні речі. Але за відсутності конкретних вимог і мети все це перетворюється у кращому разі на добрі побажання, а в гіршому – на гоголівську «маніловщіну». Скажімо, Хартія закликає «з особливою увагою ставитися до будь-яких спроб (насамперед влади) порушити чи обмежити людські права». Що ж, звучить прекрасно. Але які саме права мають на увазі шановні автори? Міжнародний Білль про права людини чи щось інше? Зрештою, якою має бути наша реакція на порушення прав? Виходити на мітинг, бити шибки в прокуратурі чи спускати пару у Фейсбуці?..
Щодо європейського вектора розвитку, автори Хартії розуміють його як цивілізаційний вибір на противагу «химерним ідеям нібито слов’янського братерства». І знов таки, ми не можемо зрозуміти, на яку версію Європи вони орієнтуються. Приміром, для шанувальників «Свободи» Європа – це Ле Пен та Йорг Хайдер, і аж ніяк не «політичний колгосп», інфільтрований мігрантами і «толерастами». А для когось омріяна Європа – це казковий край гей-парадів без сутичок, тотальної політкоректності і переможного мультикультуралізму. Та навіть якщо опустити змістовні відтінки, слоган «Подалі від Москви!» не надто придатний для консолідації суспільства. Так, за даними Центру Разумкова, у квітні 2012-го прибічниками вступу до ЄС були 47,4% українців, натомість 33,5% цю ідею не підтримували. Що ж до «слов’янського братерства», то 50,4% українців вважали за потрібне поглиблення співпраці з Російською Федерацією і ще 23,3% ‒ збереження нинішнього рівня співпраці. Схожі показники відтворюються з року в рік – про це свідчать численні опитування та моніторинги.
З тих же причин сумнівною видається і перспектива консолідації суспільства довкола української мови. Дозволимо собі розлогу цитату з Хартії.
Бути українцем означає володіти українською мовою або прагнути до оволодіння нею: не лише мова робить з нас українців, але саме та колосальна енергія, яка походить від особистого зусилля дбати про українську мову, навчитися і спілкуватися нею, й перетворює нас із населення в єдиний народ.
Пафос цих формулювань не відповідає дійсності – мовне питання турбує українців набагато менше, ніж прийнято вважати. Так, 2010-го (за даними GfK Ukraine) через «насильницьку українізацію» та «витіснення російської мови» переймалися неповних 5% українців. Навіть у 2012-му (за даними Центру Разумкова та фонду «Демократичні ініціативи») статус російської мови турбував лише 4% наших співгромадян. Для порівняння, проблема безробіття непокоїла 59% населення.
Разюча розбіжність між задекларованими у Хартії національними орієнтирами та їхньою реальною значущістю для українців ставить досить незручні питання. Приміром, яке суспільство мають намір консолідувати і спрямовувати члени Ініціативи «Першого грудня»? Очевидно, що для консолідації українського суспільства взірця 2012 року Хартія непридатна. То, може, автори зверталися до якихось уявних українців? Чи, може, вони просто не в курсі, чим «дихає» український соціум?
Те саме стосується надуживання у Хартії абстрактними поняттями. До кого зверталися автори, повсюдно вставляючи фрази на зразок «бути вільною людиною означає чинити добро» або «мислити означає потребувати нових культурних форм і явищ»? Такі звороти пасують радше до філософського есе (і то – студентського), аніж документа, що визначає порядок денний у масштабі нації (принаймні, на це претендує). Чи, може, ми все неправильно зрозуміли, і Хартія спрямована не до «народу», а виключно до тих кіл інтелігенції, де слова «мораль», «Європа» і «добро» не потребують уточнень? Тоді навіщо подавати черговий «мєждусобойчік» як подію національного значення?..
Коротше кажучи, дезорієнтоване суспільство вкотре замість очікуваного «пєрста указующєго» отримало магічні пасси руками. В принципі, ми до цього давно звикли і особливо не переймаємося. А от дебют вітчизняної інтелігенції в ролі рушія суспільного прогресу з тріском провалився – гора народила мишеня. Що ж, як кажуть росіяни, «первый блин комом». Але ще кілька таких дебютів, і інтелігенцію в народі будуть називати цілком по-ленінськи.