Колись у снах він літав...
Колись у снах він літав. Відколи став важити більше, ніж тридцять п’ять кілограмів, перестав літати. Таким був його ліміт. Після того, як перевищив, його потягло донизу і відтоді міцно тримало при землі. Проте навіть зі своїми вісімдесятьма п’ятьма бігав — доволі таки нівроку, щоправда, переважно у снах. Коли перевалило за дев’яносто, бігати стало важко. Якщо за ним гналися, а останнім часом у снах за ним гналися часто, він тікав через силу, тяжко хекаючи, скаржився на печінку і відчував, як горло стискають спазми-обценьки. «Це я, твоя коханая», — дихала йому в обличчя нечищеними зубами і перегаром, а він відмахувався й відбивався. Пронизливо штрикало серце, і він думав, що це кінець. Уявляв хрест на своїй могилі (як-не-як, жив серед християн, то й помирав у фантазіях по-християнському) і напис на хресті у два латинські рядки: в першому Angina Pectoris (як його ім’я і прізвище; Angina — ім’я, Pectoris — прізвище), під ним amen, дрібнішими літерами, що означали «народився, пожив і вмер — тут могила його тепер, а душа літає у небі: це й на тебе чекає, бебі».
Джерело: "Чарівний світ. Тепер", Львів: Кальварія, 2010.