Неправду кажуть, ніби в нас немає політичної культури. Вона є, причому давно сформована і настільки органічно вплетена в наше життя, що ми її навіть не помічаємо. Не буде перебільшенням сказати, що яка політика, така й політична культура.
Перший президент Леонід Кравчук, наприклад, був відомий тим, що вмів «проходити між крапельками». Отримав за це вміння всілякі пафосні епітети типу «хитрого лиса» і мав неабиякий авторитет, яким торгує і досі на різноманітних ток-шоу.
Леонід Кучма пішов далі, запровадивши в Україні не тільки потворну олігархічну систему, в якій всі ми живемо. Він, крім цього, ввів моду на «арбітрів, які перебувають над сутичкою». Це допомагало йому маневрувати між апетитами перших олігархів, серед яких особливим шиком і тягою до всього «західного» вирізнявся його дорогий зять Віктор Пінчук. Відтоді кожне цабе чомусь вважає, що солідна і виважена позиція – це надувати щоки і казати, як все складно і треба «напрацювати механізм, який би задовольнив всіх». Це маячня, бо таких механізмів не існує. Але городити маячню ніколи не вважалося чимось вартим засудження. Навпаки, завжди вважалося ознакою неабиякого розуму.
Віктор Ющенко настільки високо вознісся над сутичкою (після підписання «меморандуму національної єдності»), що його просто здуло вбік. Віктор Янукович – навпаки. Над сутичкою перебувати не хотів, а хотів сам над усім царствувати і всім володіти. Але старанно робив вигляд, що він «над процесом», а всі оті наглі кидки і грабіж бюджету серед білого дня – це нерозумних дітей помилки.
Про Петра Порошенка і Володимира Зеленського писати сенсу нема, ви і так ще пам’ятаєте. Скажу лише, що старі комуняки вміли будувати шкідливі для нормальних людей системи навіть в умовах дикого капіталізму.
І от в нас знову вибори – парламентські. І ми всі бачимо неозброєним оком, наскільки сформованою є наша політична культура. Культура «мудрого дипломата, який мовчить і всіх навчить». А хотілося б, знаєте, почути більш-менш конкретну позицію від тих, хто «не побоявся взяти на себе відповідальність». Щодо різних питань. Щоб принаймні орієнтуватися, що людина думає, чим, як.
Є прихильники продажу землі? А противники? Без оцих от всіх «створити земельний банк, убезпечити, щоб лише українці могли». (До речі, хто це? Вони ж не уточнюють, кого мають на увазі). Просто «так» чи «ні», без «але». А як щодо дозволу на зброю. Знову ж таки, бажано без попереднього жування про недосконалість чинного законодавства.
Що думає людина про малі сонячні електростанції? Бо якось дивно, що ніби всі за народ, а як продавати електрику за «зеленим тарифом», то «правильним» людям, таким, як Фірташ, можна, а звичайним – завелике навантаження на бюджет. А про «євробляхи»? (хтось же голосував за «відстрочки», за «пільговий період», мали б мінімально бути в темі).
Гаразд, це складні питання, а всі люди одинакові. Тому намагаються і рибку з’їсти, і бюджет через митницю наповнити. Є більш прикладна сфера, вже на рівні конкретного округу чи населеного пункту.
Я бачив багато фотографій, де авторитетні обранці закликали відмовитися від пластику на один день, посадити дерево, з’їздити на роботу велосипедом. Тобто врятувати планету і шиканути у Фейсбуці модним «луком». І я чомусь не пригадую, щоб такий діяч пішов на округ і прямо сказав своєму потенційному виборцю, що не можна, худобино, врізати каналізацію в річку. Тому що кандидати, а тим паче депутати, – не дурні люди, вони правди не скажуть. Бо електорат хвалити треба.
Звичайно, як львів’янину, мені бракувало «твердої постави, чітких заяв і рішучих дій» від авторитетних лідерів протягом останніх років. Та навіть за останній місяць набереться пару прикладів.
Петиція про заборону хресних ходів, наприклад. Агов, любителі ходити в храми Божі зі штатними фотографами, ви де? Розтяжка між «віруючими» і «прогресивними»? Розумію.
Те, що нищити розписи Модеста Сосенка в Славську – погано, це зрозуміло. А що робити з винуватцями? Що, ніхто не хоче сваритися з церквою? Мудро.
Заборона торгувати алкоголем у кіосках. Де прихильники вільного ринку? Де захисники малого бізнесу? Ви, шановні, поки проаналізуєте плюси і мінуси для рейтингу, люди вже встигнуть забути про проблему.
Ось це, шановні кандидати, мене, як виборця, цікавить. Не програма, де сумні новели про долю рідного краю. Не Ваші наполеонівські плани про діджиталізацію в смартфоні. Навіть до Ваших візії і місії мені так само байдуже, як і до цінностей. Скажіть нарешті щось людською мовою, будь ласка. Мені ж скоро галочку в бюлетені ставити.