«Хоробрість жити разом»

Чому навіть успішні люди зазнають поразок у створенні стосунків? Здається, у них є все для щасливого сімейного життя, але за розлученням знову йде розлучення. Авторка ділиться спостереженнями за чоловіками та жінками з добре знайомого їй бізнес-середовища. Саме ці самодостатні люди найбільш розчаровані традиційним шлюбом, проте багато з них усе-таки знаходить нові сенси в побудові стосунків, намагається краще зрозуміти одне одного та дозволити партнерові бути собою. Як правильно скласти сімейний бюджет? Як встановити безпечні особисті кордони? Чому важливо переглядати умовний шлюбний контракт? Як уникнути розлучення або ж розлучитися гідно? У книжці ви знайдете багато ідей, що додають оптимізму людям, які зважилися будувати спільне життя інакше, ніж було заведено.

Книжка пропонує читачам образну типологію стосунків ‒ концепцію «Сніданок-Обід-Вечеря». Якщо у Сніданку стосунки будуються на яскравих емоціях та романтиці, то в Обіді ‒ це партнерство двох людей, зосереджених на кар’єрі, розвитку, зростанні, а у Вечері ‒ зрілі стосунки, побудовані на глибокому спілкуванні, довірі, інтересі до особистості іншої людини.

«Хоробрість жити разом» ‒ друга книжка Ольги Гуцал, відомої української підприємиці, авторки бестселера «Якщо стрибнули, то гребіть», відзначеного премією KBU Awards. Книга має вийти у «Видавництві Старого Лева». Через російську ракетну атаку на друкарню «Конві» у Києві у видавництві були змушені відкласти вихід офсетного накладу книги «Хоробрість жити разом». Щоб читачам не довелося довго чекати, було надруковано обмежену кількість примірників цифровим друком — книга вже доступна до замовлення.

***

Зміни діють проти класичної сім’ї

Зміни поступово накопичуються, щораз більше впливають на нас і непомітно перетворюються на нову норму. Саме про такі зміни я думаю, коли кажу про кризу і навіть смерть традиційної моделі шлюбу. Найочевидніше: ми стаємо довгожителями. Люди з доходом, освітою й доступом до сучасної медицини живуть не 65–70, а 80 років. А житимуть 85–90 і довше. Такого ніколи досі не було і це спричинило два серйозні зрушення в тому, як влаштоване сімейне життя.

По-перше, люди перестали поспішати створювати сім’ї. Ще у 80-ті роки в більшості європейських країн шлюби укладали у 22–25 років. Це була норма, суспільство не вітало співжиття поза шлюбом, а надто народження дітей. Життя поодинці теж не схвалювалося, воно викликало співчуття. У СРСР, до речі, у ті роки існував податок на бездітність!

Нині все інакше. У багатьох європейських країнах чоловіки одружуються в 30–35 років, а жінки в 31–33. В Україні та інших країнах Східної Європи показники трохи нижчі ‒ 30 років у чоловіків і 27–28 у жінок.

Як так сталося? Жінки дружно вирішили, що спершу слід здобути вищу освіту. Нарешті диплом отримано, але для багатьох ‒ і жінок, і чоловіків ‒ вдалий кар’єрний старт став пріоритетнішим за шлюб. До того ж і суспільство стало спокійніше сприймати співжиття без офіційного оформлення стосунків.

Як на мене, зростання кількості розлучень теж вплинуло на те, що люди відкладають рішення про весілля. Якимось він став не надто якісним, оцей інститут шлюбу. То чи варто поспішати? Схоже, що сучасні молодята подорослішали. Вони більш прискіпливі до потенційних партнерів і краще розуміють, що втрачають, коли наважуються на шлюб.

Ще одне важливе зрушення: позаяк життя стало довшим, а зміни навколо швидшими, ми встигаємо прожити начебто кілька життів. Змінюємо професії й вид діяльності, змінюємо місце проживання, не раз переглядаємо власні пріоритети. За 15–20 років після весілля ми так змінюємося, кожен по-своєму, що воліємо іншого життя, себто ймовірність прожити з тим самим партнером помітно зменшується.

Схоже, розлучення почастішали не просто тому, що хтось когось зрадив, а тому, що ми стали дуже різними. Це чесне формулювання заводить у глухий кут районних суддів, які розглядають справи про розлучення.

Нині частка «довічних» шлюбів у великих містах розвинутих країн становить лише 25–30%. Водночас середня тривалість шлюбів, що закінчуються розлученням, ‒ 14–16 років. Це повноцінне сімейне життя, яке розбудували і прожили, але йому настав край, бо і чоловік, і дружина стали інакшими людьми, і з’ясувалося, що далі жити разом не вдасться.

Ще дві «непомітні» зміни, які доповнюють одна одну: тиск соціуму на сім’ю помітно ослаб, а наша соціальна автономія суттєво збільшилася. Що правильно, а що неправильно ще 50–70 років тому вирішували в церкві, на партзборах або ж бабусі на лавочках. Наші батьки, незалежно від освіченості й особистих поглядів, стежили, щоб зовні все було як у людей, а слова «що люди скажуть» ми й самі згадуємо, озираючись на колег, знайомих, сусідів чи однокурсників.

Зараз партзборів немає, вплив церкви зменшився й вона стала терпимішою до відступників. Бабусі коло під’їзду де‑не-де ще тримають вахту, але на їхню думку вже ніхто не зважає. Ми зачиняємо за собою двері у квартиру, а всередині неї ‒ власні правила і власне автономне життя. Громадська думка чимдалі менше воліє втручатися. Вона втомилася стежити за нами.

Ілюстрацією того, як оточення перестає нас контролювати, є стрімке збільшення числа пар, які познайомилися онлайн. 50, ба навіть 30 років тому головними свахами були друзі, колеги і бари/ресторани. А нині в Парижі, Варшаві чи Копенгагені понад половина пар знайомляться онлайн через застосунок у телефоні. Друзі й досі відіграють важливу роль, але їхній внесок ‒ менше 20% знайомств.

Чому ж онлайну довіряють більше? Ти не залежиш від думки родичів і друзів, сам зважуєш і вирішуєш за власними критеріями. Ти розширюєш коло пошуків, перед тобою безліч варіантів, ти завчасу щось знаєш про іншу людину. Щоправда, велика кількість варіантів спокушає не зустрічатися відразу, а й далі гортати стрічку. І відповідальність твоя зростає. Коли щось піде не так, то на друзів не звернеш ‒ сам винен.

Ще одне чимале зрушення: ми стали набагато мобільніші, легко змінюємо місце проживання заради кар’єри, освіти чи просто щоб змінити пейзаж за вікном і спосіб життя. В ЄС уже звикли, що фахівці прагнуть переїхати в багатші країни, а молодь охоче погоджується податися в будь-який куточок планети, якщо це пов’язане з кар’єрою. У США фіксують небачений досі рівень міграції між штатами. Тренд задає молодь, а її мотивація ‒ хороша освіта і кар’єрні перспективи.

Часом переїжджають заради людини, з якою хочеться бути поруч. Але набагато частіше переїзди шкодять і стосункам, і спробам створити сім’ю. Навіть у Китаї фіксують, що масова міграція із сільських районів у міста негативно впливає на сім’ї.

Свобода пересуватися світом ‒ чудовий набуток цивілізації. Але для традиційного шлюбу така мобільність згубна. Молодь відкладає рішення створювати сім’ї, адже потрібно їхати в університетські центри. Успішні фахівці й керівники ставлять стосунки в парі під загрозу, коли їдуть кудись задля кар’єрного зростання. Часті переїзди, тривалі відрядження ‒ сприятливе середовище для сімейних драм: одні втрачають шлюб, інші не мають змоги створити сім’ю. Але й виграш чималий: нові можливості, інший рівень забезпеченості, фахове зростання.

***

Чому мій партнер не такий, як на початку? Чому не такий, як має бути? Чому не розуміє мого стану? Чому він не хоче змінюватися, хоч наша ситуація змінилася? Це типові запитання після моїх виступів про шлюб.

Відповідь проста: ви не здатні змінити іншу людину, і водночас ‒ ви не можете заборонити їй змінюватися. Вона інакша. Я сама себе хапаю за руки або затуляю рота, коли раптом страшенно кортить, щоб співробітники стали іншими людьми або щоб чоловік відповів саме так, як я сподівалася. Пам’ятаючи, що змінити іншу людину неможливо, можна, зокрема, зберегти шлюб. Або принаймні поліпшити ваші стосунки.

Мій шлюб ‒ це моя справа, моє життя, але і шлюб мого чоловіка ‒ це його справа і його життя. І якщо нас обох ця справа цікавить, то ми постійно домовляємося й передомовляємося про все, що викликає питання. У адекватних людей є багато способів допомагати шлюбу залишатися здоровим і тішити обох.

Та якщо головні претензії: «Я сподіваюся від партнера іншої поведінки, а він не хоче», «Я хочу далі, а партнер зупинився», «Я змінилася, а він ні», ‒ то подальший план простий: займайтеся собою!

Хочете змінити життя ‒ то змінюйте. Якщо було нудно, організуйте власне життя так, щоб було весело. Хочете дивитися інші фільми і читати інші книжки ‒ дивіться й читайте. У парі не обов’язково все робити разом.

Якщо ви обрали партнера правильно (для себе, а не для мами), то багато з того, що ви робите, може йому сподобатися, але дещо ‒ ні. Скажімо, мені останнім часом не подобаються прогулянки, а чоловікові подобаються. Я не мушу гуляти лише тому, що він це любить, хоч іноді він мене з собою прихоплює. І він теж не мусить сидіти через мене вдома, однак часом скасовує запланований вихід, тому що цікаво щось зробити удвох, переглянути, обговорити, приготувати.

Чи готові ви до того, що ваших змін можуть не сприйняти? Хороший варіант: вони не становлять для партнера проблеми, дещо йому навіть подобається, у вас, як і завжди, багато спільних інтересів, схожих почувань, вам добре удвох.

Варіант компромісний: партнер помітив ваші зміни, і теж готовий трохи змінитися у той самий бік, але у комфортній для себе формі. Щось йому може і не сподобатися ‒ має право. А загалом шлюбу нічого не загрожує, обом добре в ньому.

Складний варіант: партнер активно не сприймає ваших змін. Ви обрали здоровий спосіб життя, а він не хоче їсти таку їжу. У відпустці йому подобається лежати на пляжі, а не ходити стежками здоров’я, тож він намагається і вас на ці стежки не пускати. Ви вирішили, що потребуєте другої освіти, ‒ а це змінює спосіб сімейного життя, змушує перерозподілити обов’язки, ‒ тож чоловік проти. Ви дуже хочете переїхати в інше місто: кар’єра, здоров’я, просто мрія. Але партнерові ця ідея не подобається, та й ви ‒ нова ‒ теж йому тепер не подобаєтеся.

Що вдіяти? Теоретично, мабуть, можна скасувати ваші зміни й жити як раніше. Але люди, що почали змінюватися і для яких це важливо, майже ніколи не погодяться повернути все назад (а якщо погодяться, то будуть нещасними). Лишається сідати поруч і спокійно говорити, уважно слухати, разом шукати можливості, щоб прийняти зміни й адаптуватися до них. Якщо ви впевнені, що не хочете розлучатися, якщо цінуєте створений разом світ, то це може спрацювати.