3 липня в Україні почалася «хресна хода» УПЦ (МП). Такі заходи й раніше відбувалися в Україні і нікого особливо не турбували. Нині – все інакше. Майже кожну добу з Донбасу надходять скорботні повідомлення про загибель та поранення українських військовослужбовців, добровольців, волонтерів і мирних мешканців. А в цей час підрозділ недружньої церкви, якою фактично є Московський патріархат УПЦ, ініціював велелюдну ходу з районів бойових дій у столицю.
Повідомляється, що з іншої частини країни, з далекої від війни Тернопільщини, на святкування річниці Хрещення України-Русі до Києва також вирушила велика група вірян на чолі з кліриками УПЦ (МП). Але про цю «західну» частину «хресної ходи» можна навіть не згадувати: її напевно сформували лише для додання легітимності маршу, розпочатого в окупованих районах держави.
Організатори акції стверджують, що вона має «об'єднавчий» характер. «Мета хресного ходу, – заявив протоієрей, голова юридичного відділу УПЦ (МП) Олександр Бахов, – полягає у молитовному об'єднанні країни і вимолити мир для нашої держави». Такі пояснення виглядають кпином над здоровим глуздом. Адже, якби діячі УПЦ (МП) справді бажали Україні добра і миру, вони б скерували паству не до Києва, а цілком в інший бік. Туди, звідки в країну надходять смертоносні озброєння і снаряди, призначені для «армій» так званих «ЛНР» і «ДНР».
Сюрреалістичність «хресної ходи», яка виявилася з перших же годин, настільки вразила багатьох громадян України, що соціальні мережі, здається, задихнулися від обурення. Багато українців цілком обґрунтовано побоюються провокацій, на які можуть піти, за вказівкою московських господарів, окремі учасники масового заходу. Це не означає, що провокації будуть неодмінно, але стовідсотково виключити їх не може ніхто. А це дуже погано.
Що має робити в таких умовах нормальна влада? Перш за все, докласти усіх зусиль, щоб потенційно небезпечний масовий захід не відбувся взагалі або, на худий кінець, був локалізований. Молитися за мир істинно віруючим можна всюди, для цього зовсім не обов'язково розбурхувати всю аж ніяк не маленьку країну. А те, що країна не зрадіє ході паломників з окупованої частини Донбасу, було зрозуміло від самого початку.
Головний аргумент тут дуже простий: не час зараз для таких масових акцій. Україна перебуває у стані неоголошеної, але цілком реальної війни з путінською Росією. З тим самим огидним Мордором, що віроломно напав на Україну і вбиває її синів. З державою, головну церковну структуру якого, РПЦ, тут представляє УПЦ (МП).
Ситуація ускладнюється тим, що, за даними соціологів, не менше чверті населення «ЛНР» і «ДНР» досі підтримує сепаратистів, зберігаючи при цьому формально українське громадянство. Вільний доступ таких «співгромадян» у саме серце країни може викликати небажану реакцію націоналістичних організацій. І кому потрібен штучно створений привід для можливих зіткнень?
Питання релігії у цьому випадку не можна серйозно брати до уваги. За останні роки світові ЗМІ не раз подавали докази того, що РПЦ вже не є церквою як такою, а давно перетворилася на відділ Кремля, у завдання якого входить передусім виправдовувати злочини путінського режиму. Як відомо, нинішнього господаря Кремля вважають «терористом номер один» у світі. Питання, що називається, на засипку: громадянському суспільству якої країни сподобається те, що багатолюдні колони, сформовані духовними натхненниками терористів, пройдуть через усю рідну країну і влаштують сумнівний молебень? На планеті таких країн немає. Чому ж українців примушують іти на повідку в тих, хто не зважає на їхні почуття?
Невчасність і невиправданість задуманого заходу не розуміють або не хочуть зрозуміти лише дуже недобросовісні священнослужителі. Адже будь-якій розсудливій людині зрозуміло, що головний кремлівський бандит для досягнення своїх злочинних цілей наплює і на Бога, і на молитву всіх християн планети, а не тільки прихильників «відділу Кремля». Свою агресивність та жорстокість Путін довів усією своєю «роботою» на посаді глави Росії, яка йому дісталася випадково. Українці можуть скільки завгодно молитися за мир для своєї країни, а цей нелюд все одно діятиме по-своєму, дико і по-варварськи.
Діячі Московського патріархату, якщо вони не мали злої мети, просто зобов'язані були прислухатися до таких аргументів. Біда в тому, що центральна влада України, судячи з усього, навіть не намагалася відрадити керівництво патріархату від проведення масової ходи під час війни.
Як відомо, основні важелі влади в країні правдами і неправдами зосередив у своїх руках президент-олігарх Петро Порошенко. За даними ЗМІ, він є парафіянином однієї з церков УПЦ (МП). Керівники Московського патріархату напевно не відмовилися б виконати люб'язне прохання найвпливовішого держчиновника країни.
Однак виконавча влада України, якщо судити з провладних ЗМІ (а вони детально висвітлюють будь-які порухи високих чинів), не тільки не думала запобігати акції ворожої церкви, здатної посилити розбрат в суспільстві, а й протягом кількох днів після початку «ходи» зберігала дивне мовчання. Громадяни обурювалися, будували здогади і «конспірологічні» версії, а найвищі державні чиновники країни поводилися так, ніби все це їх не стосувалося. Але ж привести суспільство в сум'яття набагато легше, ніж заспокоїти.
Центральна влада України перед обличчям можливих провокацій з тієї чи іншої сторони поводиться досить двозначно. Наприклад, глава МВС Арсен Аваков днями на брифінгу заявив, що кияни можуть бути спокійні щодо можливих провокацій під час ходи. «У нас достатньо сил для того, щоб не допустити будь-яких провокацій», – запевнив міністр. Водночас він висловив побоювання, що існує загроза терактів. Виходить, що, з одного боку, головний поліцейський України спробував заспокоїти населення у зв'язку з «хресною ходою», з іншого – заздалегідь зняв зі себе відповідальність, якщо щось піде «не так».
Аналогічною подвійністю вирізнялися «пояснення» цілої низки посадових осіб країни. Так, спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявляв, що російське керівництво готує провокації під час «хресної ходи». «За нашою інформацією, Кремль уже приготував сценарій провокацій на вулицях Києва на 26 липня», – стверджував голова парламенту, але жодних доказів не навів.
Радник глави СБУ Юрій Тандит спробував спростувати це твердження. Ніяких провокацій він не бачить. «Будь-який привід можна використовувати як технологію для будь-яких дій з боку спецслужб. Справжні віруючі дуже патріотично налаштовані, тому що за всіма християнськими канонами потрібно приймати ту владу, яка є. Я говорю про сьогоднішній день. Серед християн, які ходять в УПЦ (МП), є багато людей, які захищають Україну зі зброєю в руках», – наполягав пан Тандит.
А незабаром на «сцені» з'явився його шеф. 16 липня на брифінгу в Києві глава СБУ Василь Грицак заявив, що «хресну ходу» УПЦ (МП) можуть використовувати для дестабілізації ситуації в Україні. Ми, мовляв, зробимо все можливе, щоб не допустити розвитку подій за небажаним сценарієм, але «ризик, відверто, є».
Громадськість такі коливання то в один, то в інший бік абсолютно не заспокоюють. Навпаки, що ближче до Києва наближається натовп віруючих з Донбасу, то тривожнішими стають коментарі користувачі соцмереж. У реальному житті все відбувається ще драматичніше. Наприклад, минулого понеділка в Житомирі активісти зустріли паломників УПЦ (МП) з червоно-чорними прапорами. Житомиряни співали гімн України і скандували гасло «Слава Україні!». Повідомляється, що опонентів розділяли кордони поліціантів та нацгвардійців. На щастя, поки що силам правопорядку вдалося не допустити провокацій. Але що буде далі?
У світлі тривожних попереджень, які зробили глави МВС і СБУ, позиція перших осіб держави щодо дійства УПЦ (МП) виглядає досить дивною. Чим же керується команда президента Порошенка, пропускаючи сумнівну ходу до столиці? У пошуках відповіді на це питання я скористався підказкою спікера УПЦ (КП) архієпископа Євстратія (Зорі). За його словами, багато українців побоюються цієї «хресної ходи», тому що пам'ятають, як у січні 2014 року екс-ватажок бойовиків Гіркін (Стрєлков) привозив в Україну псевдореліквію «Дари волхвів». Реліквія виявилася фальшивою, а істиною метою поїздки було шпигунство.
«Дедалі більше людей розуміють, яку роль в Україні відіграє церква Московського патріархату. Ця хода офіційно оголошена як акція миру, єднання України, але насправді вона розділяє країну. Є багато людей, які просто бояться дій МП. Вони бояться, що під виглядом хресного ходу можуть прийти люди на зразок Гіркіна», – поділився тривогами священнослужитель і додав, що УПЦ (МП) організувала «не так ходу за мир, як ходу за «русскій мір».
Це, схоже, найпереконливіша версія. Адже вона з великою часткою ймовірності розкриває те, чому той же пан Порошенко, володіючи великим впливом у рідній для нього УПЦ (МП) і величезною владою в державі, не став переконувати «москвичів» у невчасності та контрпродуктивності їхньої скандальної ходи.
Створюється враження, що ця «хресна хода» – щось на зразок спритного ходу конем на шахівниці української політики. Він помітно наближає невидимого гравця (команду гравців), який його зробив, до перемоги в партії. Причому гра ведеться безпрограшна. Адже, якщо хід пройде без особливих пригод, Московський патріархат УПЦ зміцнить свої позиції в очах Константинополя, продемонструвавши, що нібито він є в Україні головною православною структурою, а не УПЦ (КП). Водночас організатори ходи, ймовірно, сподіваються, що друге дихання в Україні набуде ідея «русского міра», яку команда Порошенка формально заперечує, а на ділі «безбожно» (читай: «безчесно») реалізовує за допомогою поступового перетворення країни на якусь подобу авторитарної Росії.
А якщо українські націоналісти або хтось інший під час «хресної ходи» влаштують серйозну сутичку, то це можна буде використати для посилення гонінь на активістів, членів добровольчих батальйонів та інших незгодних з «мудрою» політикою президента.