Хресний марш на Київ

Хто і навіщо привів «канонічне» військо у столицю

22:41, 19 липня 2016

Велелюдна хресна хода до Києва, яку організувала УПЦ Московського патріархату, викликала бурхливі суспільні дискусії. Радикальні патріоти поривалися розганяти богомольців, ліберали жахалися портретам царя Миколи ІІ, а поліція напружилася в очікуванні провокацій. Дехто навіть висловлював побоювання, що під виглядом богомольців до Києва прийдуть «ополченці», як колись до Криму прибув Ігор Гіркін. Наразі найгірші прогнози не справдились: учасники «канонічної» хресної ходи не відзначилися нічим, окрім публічного виспівування «Боже, царя храни». Однак столиця бачила і не такі химерні перформанси. Але актуальним залишається питання, навіщо вся ця скандальна метушня УПЦ?

Для тих, хто бачив «Русскую весну» на Донбасі, всі ці монархічні флешмоби – не новина. Власне, все це почалося задовго до сепаратистського заколоту. Приміром, 2012-го у Луганську пройшов «Русский марш» – мітинг російських націоналістів, донських козаків та чорносотенних організацій. Антураж був відповідний: портрети царя Миколи ІІ, прапори Російської імперії та промови про єдність «святої Русі». А щоб це не виглядало як звичайний політичний мітинг, колону сильно розбавили богомольними парафіянками «канонічних» церков, а з-поміж імперських знамен виднілися корогви. Так проросійська акція перетворилася на хресну ходу. Саме у таких акціях гартувалася міцна дружба проросійських радикалів та місцевого священства УПЦ Московського патріархату.

У 2014-му цей союз виявився і під час перших сепаратистських заворушень. Тітоньки у хустинках, тримаючи ікони, прикривали собою спочатку натовпи погромників, а потім – озброєних бойовиків, які захопили будівлю луганського управління СБУ. У наметовому містечку, яке виросло поряд, регулярно відправляли молебні, а православні активісти були в перших рядах «ополчення». Про озброєних священиків та освячення блокпостів уже написано достатньо. Не дивно, що саме московське православ’я стало офіційною релігією самопроголошених «республік». Однак ставити знак рівняння між УПЦ МП та сепаратизмом – це явне спрощення, яке не дає зрозуміти істинну природу явища.

Судячи з усього, хресна хода на Київ – це спосіб мобілізації «православних активістів» – досить специфічної категорії вірних УПЦ МП, яка виконує особливу роль у політичних та геополітичних іграх Кремля. Це середовище почало активно розвиватися (принаймні на Донбасі) десь на початку 2010-х. Тоді в Луганську почали з’являтись дивні «покаянні білборди», на яких «русский народ» в особі маловідомих організацій каявся за убивство законного царя і його родини. Приблизно тоді ж активізувалися різноманітні чорносотенні та козацькі організації.

З ідеологічної точки зору, їх об’єднувало лише «канонічне» православ’я, але проектом УПЦ МП вони явно не були. Коли у листопаді 2013-го Янукович почав дивитись у бік ЄС і патріарх Володимир публічно підтримав це устремління, «православні активісти» стали гопки. У Луганську навіть пройшов черговий «хресний марш» під слоганом «Патриарх, ты не прав!». Фактично, радикальне православне середовище було орієнтоване на московське керівництво, а не на безпосереднє київське начальство. Судячи з усього, Москва цілеспрямовано плекала у середовищі вірних УПЦ МП групи лояльних радикалів, які стримуватимуть УПЦ МП від політичного маневрування і виконуватимуть інші важливі завдання.

Сьогодні можна говорити прямо: одним із головних таких завдань було прикриття російської гібридної агресії. Жіночки, які ставали з іконами, затуляючи собою сепаратистські блокпости, свідомо чи несвідомо працювали за планом Путіна: спочатку ваші жінки і діти, а потім – наші «ввічливі люди». І на цю роль «православних активістів» готували дуже довго і дуже старанно. Для того, щоб відфільтрувати звичайних обивателів, які зберегли хоча б рештки здорового глузду, цей рух цілеспрямовано маргіналізували. Туди потрапляли лише ті, хто готовий сприйняти химерний монархізм і брутально антисемітське чорносотенство. Цих людей виводили навіть на мітинги проти ідентифікаційних кодів та вакцинації, тож навіяти їм жах перед «євросодомом» було зовсім неважко.

В особі цих людей Москва отримала зручний інструмент політичної дестабілізації. Зрозуміло, що самостійно всі ці люди не можуть захопити навіть газетний кіоск, не те що будівлю ОДА або СБУ. Але на роль прикриття вони підходять ідеально. По-перше, пакувати в автозаки жінок з іконами ніхто не буде, а по-друге, вони доведені до такого стану, що запросто можуть лягти під колеса військової техніки. А по-третє, їхня показна і підкреслена маргінальність не дає суспільству приводу для серйозної тривоги.

Чи означає все це, що у Києві розгортається сценарій агресії? Скоріш за все, ні. Хресна хода УПЦ МП – це своєрідний огляд сил, які можна мобілізувати у разі потреби. Теперішньому керівництву УПЦ МП це потрібно, аби довести Москві свою лояльність, а також натякнути проукраїнському крилу УПЦ МП, що внутрішньоцерковного «майдану» не буде. Крім того, на День хрещення Русі УПЦ МП буде намагатися повернути собі імідж домінуючої церкви в Україні, який серйозно зіпсувався за останніх кілька років. Після Всеправославного собору РПЦ також хоче пограти м’язами, мобілізуючи всі свої «регіональні філії».

Тож «православні активісти» навряд чи зроблять у столиці якусь капость. Однак для СБУ це чудова нагода поставити їх провідників «на олівець». Зробити це треба хоча б із християнської любові до ближнього. Якби це зробили років на 5 раніше, богомольним жіночкам не довелося б ставати на лінії вогню і долати блокпости, аби поставити свічку у Києво-Печерській Лаврі.