Христина Алчевська однією з перших у середині XIX ст. системно взялася за освіту дорослих жінок у підросійській Україні. Її недільна школа у Харкові починалася як нелегальна ініціатива, проте згодом стала великим освітнім осередком, де навчалися тисячі жінок. Парадоксальним є те, що сама Христина Алчевська не мала освіти: її батько-педагог забороняв їй навіть вчитися читати і писати. Разом з чоловіком Олексієм, засновником міста Алчевськ, вона встановила перший в Україні пам’ятник Шевченкові і першою підписувала свої твори псевдонімом «Українка». У день її народження розповідаємо цікаві факти про Христину Алчевську-старшу.
Христина Алчевська (не плутати з її дочкою письменницею Христею Алчевською) народилась 16 квітня 1841 року у Борзні на Чернігівщині. Її батько Данило Журавльов був викладачем російської словесності в міському училищі. Мама Аннет Вуїч – дворянка із сербським й румунським корінням, яка закінчила інститут для шляхетних дівчат.
Як пише кандидатка філософських наук Ольга Смольницька на сайті «Український інтерес», попри те, що тато був освітянином, він не був прихильником освіти для жінок. Сини отримали домашню освіту й закінчили гімназію, а дочці він заборонив навіть навчатися читати і писати. Всупереч волі батька Христина вчилася самостійно: підслуховувала домашні уроки братів, опанувала базові знання раніше, ніж вони, а потім ще й писала за них твори для гімназії.
Здібній дівчині все ж заборонили здобувати освіту. Тому вона вирішила це змінити. Вперта і наполеглива Христина Журавльова потай відвідувала заборонені просвітницькі товариства, масово «поглинала» книжки. Дівчина почала писати вірші і публікації для «Колокола» (російської революційної газети, яку видавав у Лондоні Александр Герцен) під псевдонімом «Українка».
На її публікацію відреагував Олексій Алчевський, він написав у редакцію й ініціював листування з авторкою. Двох молодих інтелігентів зблизила любов до Шевченкових віршів і загалом читання та української теми. 1862 року Христина й Олексій одружилися та поїхали до Харкова.
Олексій Алчевський був успішним підприємцем і промисловцем, заснував перший у Російській імперії приватний акціонерний банк, довкола його металургійного комбінату розрослося поселення робітників, яке згодом стало містом Алчевськ. Родина щедро спонсорувала українське громадське та культурне життя, встановила перший в Україні пам’ятник Тарасові Шевченку (через імперську заборону зробили це на своєму обійсті у Харкові 1899 року).
Завдяки чоловіковому бізнесу Христина Алчевська мала фінансові можливості для своїх мрій. У 1862 році вона заснувала у Харкові жіночу недільну школу, якою займалася до кінця життя. У школі викладала сама й безплатно працювали понад 100 вчителів. Коли таке навчання заборонила влада, Алчевська читала лекції в себе вдома. Жінкам викладали письмо, математику, українську мову і літературу. Застосовували методи пояснювального читання, бесіди з історії культури, географії, гігієни, анатомії та фізіології людини, надання першої допомоги. Лише через вісім років приватну жіночу недільну школу відкрили офіційно.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Якщо спершу у школі навчалося близько 50 учениць, то через 30 років їхня кількість зросла до 600–700. Жінок поділили на вікові категорії та за їхнім рівнем знань. Кураторки також водили вихованок школи на екскурсії, вистави, літературні читання. У 1896 році Христина Алчевська збудувала для школи нове приміщення, автором проєкту був її зять – архітектор Олексій Бекетов.
У школі навчали «кулішівкою», але після Емського указу, щоб освітній заклад не закрили, Алчевська перевела навчання на російську. 1879 року меценатка відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині – селище Михайлівка на Луганщині). Там викладав Борис Грінченко, він полемізував із засновницею щодо мови викладання, проте Алчевська прагнула попри все дати жінкам освіту, навіть якщо лекції доведеться читати російською.
Попри це, Христина Алчевська, як і її чоловік, популяризувала українську мову, народну творчість, поезію Тараса Шевченка. Подружжя фінансово підтримувало й інші освітні заклади – Гірничий інститут в Дніпрі, Харківський сільськогосподарський інститут, бібліотеки.
Як досвідчена педагогиня (без освіти!) Алчевська напрацювала методичні поради з навчання дорослих, з редколегією уклала тритомний критико-бібліографічний покажчик рекомендованої для читання літератури. Старша наукова співробітниця Інституту історії Академії наук України Тетяна Водотика зазначає, що Христина Алчевська брала участь у міжнародних освітянських виставках. У 1889 році на Паризькій виставці журі педагогічної секції присудило її збірнику «Що читати народові?» найвищу нагороду – diplome d’honneur, а вчителів Харківської приватної жіночої недільної школи відзначило двома золотими і двома срібними медалями. Христину Алчевську обрали віцепрезиденткою Міжнародної ліги освіти.
«Кажуть, що у кожної людини буває свій “пункт божевілля”. Моїм – виявилося бажання навчити грамоти якомога більше жінок. Мені завжди здавалося, що чоловікам набагато більше пощастило у цьому. Натомість у випадку жінок упередження щодо їхньої освіти живуть скрізь – від хат до світських зал», – згадувала Христина Алчевська.
У школах Христини Алчевської базову освіту здобули близько 17 тисяч жінок. У 1919 році її харківська приватна школа перейшла у міське управління: її перетворили на вечірню школу робітничої молоді. Сама педагогиня померла наступного 1920 року у Харкові, трохи не доживши до запровадження обов’язкової загальної освіти. На її надгробку написали «Просвітителька народу». Справу мами продовжила донька Христя та син Микола, один із перших організаторів нової системи освіти дорослих та автор першого українського радянського букваря.