За останні 17 років крісло головного правоохоронця Львівської області змінило 13 господарів! А якщо відзначити, що й домінують у цій керівній міліцейській колоді варяги, то мимоволі спадає на думку, що такий кадровий пасьянс хтось банкує і добре з того має.
6 листопада 1939 року було видано наказ НКВС СРСР «Про організацію територіальної і залізничної міліції Західної України і вкомплектування її кадрами». Першим начальником Львівського обласного управління міліції було призначено майора міліції Н.Верьовку.
«У кінці ХІХ століття на вулиці Листопадового Чину у Львові було казино, замість якого згодом побудували банк, який в подальшому переобладнали під управління МВС України у Львівській області».
Історія управління
З того часу минуло 52 роки до розпаду СРСР і проголошення Незалежності України. Прикметно, що за півстоліття Львівське обласне управління міліції очолювало лише 9 керівників. Середній термін перебування у кріслі головного міліціонера тривав 4-6 років. Приміром, генерал-майор Ф.Ткаченко керував міліцією Львівщини 12 років (1962-1974 роки), а його наступник, тезка екс-міністра внутрішніх справ, генерал-майор Володимир Луценко – 10 років (1974-1984 роки). Про таку «посадове довголіття» нинішні очільники міліції Львівщини можуть лише мріяти.
«Послідовники Фен-Шуй стверджують, що дух попередніх господарів будинку передається наступникам. Все, що відбувалося у будинку, породжує хвилі, як кинутий у воду камінь. Енергетичні хвилі накопичуються і відбиваються на наступниках».
Українська школа Фен-Шуй
Починаючи з 90-х років минулого сторіччя, «аксакалом» на посаді начальника обласної міліції став генерал-майор Богдан Романюк (1994-1997 роки), який обіймав посаду три (!) роки. «Довгожителями» вважаються керівники зі стажем 2 роки (генерал-майор Григорій Шабаєв (1990-1992 роки); генерал-лейтенант Іван Мотринець (1992-1994 роки); генерал-майор Михайло Янковський (1997-1999 роки); генерал-майор Валерій Строгий (1999-2001 роки); генерал-майор Олег Сало (2003-2005 роки).
По одному року господарювали в будинку на площі Генерала Григоренка – генерал-майор Володимир Ортинський (2001-2002 роки); генерал-майор Василь Рябошапко (2002-2003 роки); генерал-лейтенант Віталій Максимов (2005-2006 роки).
Менше року боролися зі злочинністю на посаді начальника обласного УМВС полковник міліції Ігор Адамчук (червень-листопад 2003 року), полковник Богдан Шкарада (лютий-липень 2005 року) та генерал-майор Михайло Цимбалюк (березень-грудень 2007 року).
З грудня 2007 року міліцію Львівщини очолив генерал-лейтенант Василь Пісний.
Ось така арифметика: за 17 років (з 1990-го по 2007-й) крісло головного правоохоронця Львівської області змінило 13 господарів! А якщо відзначити, що й домінують у цій керівній міліцейській колоді варяги, які транзитом проходили через область, навіть не встигаючи до пуття розібратися у специфіці регіону, – мимоволі спадає на думку, що такий кадровий пасьянс хтось банкує і добре з того має. Але чому саме Львівщина стала саме тим транзитним кріслом для отримання генеральських звань, «реанімації» генералів запасу та «кадрових зачисток», які неодмінно супроводжують кожне нове призначення керівника міліції?
Далекі від міліції люди переконані, що тут не обійшлося без впливу потойбічних сил, мовляв, переїхала міліція у будинок, де було казино, – ось і пішла зміна гравців, адже у казино довго не затримаєшся, а гасло банкірів «Гроші на стіл!» – матеріалізувалося у «рекомендаційні листи» за підписом, зокрема й Віктора Ющенка, якими претенденти «на папаху» доводили свою відповідність посаді.
Натомість обізнані з міліцейською кадровою рутиною люди з іронією розцінюють «вплив духу казино» та «ауру банку» і запевняють, що «львівський транзит» – це породження пострадянської демократії плюс прикордонне розміщення області (тут без коментарів усе зрозуміло).
Лихі язики не одноразово називали Львівщину «кримінальною столицею України». Місцеві мешканці, мабуть, ще пам’ятають замовні резонансні вбивства посеред білого дня, які здебільшого так і залишалися нерозкритими. Також область – серед лідерів за кількістю викрадення автомобілів. А оскільки регіон прикордонний, то Львівщину неодноразово пов’язували із функціонуванням контрабандних каналів.
Практично кожна зміна керівника обласної міліції супроводжується скандалом чи політичним протистоянням. І до кожного нового фігуранта преса прив’язувала високого покровителя з «волохатою рукою».
Генерал-майор міліції Григорій Шабаєв (1990-1992). Час його перебування біля керма міліцейського човна запам’ятався початком нічних рейдів кафе і притонами, посиленням дисципліни особового складу і відстоюванням «честі мундира» (не плутати з нинішньою «жестю мундиру»). «Пішли з посади» генерала Шабаєва, оскільки він «не вписувався» біографією у нову «незалежну добу». Зрештою, недавній Майдан також «з’їв» багатьох професіоналів львівської міліції, розділяючи виключно за «кольоровою» ознакою: «або помаранчевий, або профнепридатний».
Генерал-лейтенант міліції Іван Мотринець (1992-1994). За власним визначенням – письменник. Уродженець Закарпаття, однак «львівським транзитером» його не назвеш. Закінчив Львівську школу міліції, юрфак університету. Міліцейську драбину починав з дільничного інспектора. Згодом очолив Залізничний райвідділ міліції. Подейкують, що за призначенням Івана Мотринця на посаду очільника обласного УВС стояв його земляк-закарпатець, перший заступник міністра внутрішніх справ Василь Дурдинець. Залишився у скрижалях міліцейської історії як генерал-письменник (автор кількох книжок і редактор часопису «Момент істини», як генерал-детектив (президент адвокатської фірми «Фенікс»).
Спровадили Івана Моринця з посади після серії викривальних публікацій в пресі щодо, нібито, його афер із відомчим житлом міліціонерів. Зараз він президент юридичної фірми «Фенікс» і подейкують, що є власником мережі магазинів та елітного кафе «Немезида» навпроти рідного Залізничного райвідділу міліції.
Ось що про ситуацію у львівських силовиків заявляв сам Іван Мотринець:
«– Чи можуть дійти до керівних посад у міліції люди з «кришталево чистою» біографією?
– Іван Мотринець: «Я по собі буду казати – я без блату ріс, у мене ніяких «волохатих рук» не було. Щоправда, це було раніше. Сьогодні все інакше. Сьогодні пани дають інтерв'ю і кажуть, що у них річний дохід 20-30 тисяч гривень, а костюми на них за 2 тисячі доларів. Зараз усе інакше. Знаєте, як у тому некрасівському вислові, «билі врємєна тяжелєє, но нє билі подлєє».
Газета «Поступ». 20.07.2004
Генерал-майор міліції Богдан Романюк (1994-1997). Родом із Тернопілля. Закінчив юрфак Львівського університету. До призначення у Львів – 17 років працював на керівних посадах в апараті МВС. Епоху (а три роки на посаді головного міліціонера області – це для Львівщини вже епохально) генерала Романюка, передусім, пов‘язують із затриманням «серійного» вбивці Онопрієнка, так званого «братковецького вбивці».
Останні роки Б.Романюк – керівник Міжвідомчого науково-дослідного центру боротьби з організованою злочинністю, який підпорядкований РНБО. «Попросили» Романюка – знову ж таки «через політику», звинувативши у побитті учасників масових акцій націоналістичних сил. За визначенням самого Богдана Романюка «в Україні немає ефективної системи боротьби з корупцією».
«Ми ведемо боротьбу лише з окремими особистостями, а це, як відомо, не дає позитивних результатів. У нас неефективна законодавча база в цій сфері».
Із засідання «круглого столу» Антикорупційного комітету «Межа», 30.11.2005
Генерал-майор міліції Михайло Янковський (1997-1999). Виходець з Івано-Франківщини. Шлях до карколомної кар‘єри розпочав з начальника Трускавецького міськвідділу внутрішніх справ і звідти – у крісло обласного начальника міліції. Завдячував своїм призначенням нібито покійному очільнику Мінтрансу Георгію Кирпі. З посади «пішов» після роботи виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, який визнав роботу міліції області щодо боротьби з корупцією та оргзлочинністю незадовільною.
Навколо імені генерала Янковського крутилося багато чуток. Подейкують, що він примудрився під час перебування на посаді отримати чотирикімнатну квартиру, до якої прилаштував окремий ліфт! З генералом Янковським також пов‘язують його улюблений вислів: «Я – жертва Помаранчевої революції», за, нібито, його прихильність до екс-міністра Цушка і соцідей. Також Михайло Янковський намагався спростувати прислів‘я, що «двічі в одну річку не увійдеш»: наприкінці 2003 року очолював УВДТ на Львівській залізниці, а у 2007 році році знову був представлений в якості в.о. начальника транспортної міліції. На посаду призначення так і не дочекався і перейшов працювати в апарат МВС.
Генерал-майор міліції Валерій Строгий (1999-2001). Родом з Бєлгородської області (Російська Федерація). Закінчив Харківський юрфак. «Плечима» Строгого називали генерала Юрія Дагаєва, на той час всемогутнього керівника президентської ДУСі, який помер за дивних обставин після інсульту, коли його ім‘я пов‘язали з причетністю до вбивства Георгія Гонгадзе. Сам генерал Строгий також залишив вікопомний слід в історії львівської міліції: єдиний на Львівщині генерал, який був нагороджений Орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня. Отримав прізвисько «Валера-Мерседес», за пристрасть до цієї автомобілів марки.
Генерал-майор міліції Володимир Ортинський (2001-2002). Один з небагатьох «не варягів». Вихідець з Дрогобицького району Львівщини. Найбільш «політичний» (депутат Львівської облради упродовж багатьох років) та «науковий» керівник (автор понад 150 наукових праць), який згодом став ректором Львівського державного університету внутрішніх справ. За часів його керівництва розкрутилася сумнозвісна «справа лікарів»-трансплантологів, котрі нібито торгували незаконно вирізаними людськими органами.
Генерал-майор міліції Василь Рябошапко (2002-2003). «Архітектором» звільнення Василя Рябошапка був Медведчук-старший і керівництво СДПУ(о), а причиною цієї кадрової революції (Василя Рябошапка «пішли» разом із губернатором Мироном Янківим) нібито була надмірна прихильність до тодішнього прем‘єр-міністр Віктора Януковича. Як влучно охрестили самі ж правоохоронці, звільнення Рябошапки: «згорів на чужій війні».
Звільнили з посади начальника обласної міліції через те, що він оприлюднив наміри деяких тодішніх можновладців вчинити низку репресивних заходів проти опозиції. Згодом Василя Рябошапку призначили начальником УВС транспортної міліції, а нині Василь Рябошапко обіймає крісло заступника начальника ГУ МВС України у Львівській області з питань Євро-2012.
Щодо професіоналізму наступників-варягів Василь Рябошапко висловився так:
«Не можна під корінь нищити підвалини правоохоронної системи. Я зараз говорю не про бездумні масові звільнення керівників різного рівня, хоча і тут є широке поле для критики. Та, скажіть, як можна було руйнувати систему тісних контактів між міліцією і виконавчою та представницькою владою?! Львівська «школа сиску» була відома в усьому СРСР. Наші «опери»-віртуози і слідчі дадуть фору навіть столичним пінкертонам. Львів’ян-правоохоронців завжди називали кастою справжніх професіоналів. Підходити до цих людей як до звичайного робочого матеріалу, без розуміння їхніх проблем, історії, не люблячи їхнє минуле і не вірячи в їхнє майбутнє – непоправно. А рубати все напрацьоване роками «з плеча» – несерйозно.
Просте запитання: хто має забезпечувати великий десант варягів квартирами і з яких фондів? Відповідь зрозуміла. Друге: скільки часу потрібно новачкам, аби ознайомитися зі специфікою регіону, з особовим складом, з географією області врешті-решт? Повірте, не кожен може усвідомити, що тільки у Львові можна паркувати автомобіль між двома трамвайними лініями. А темпи розслідувань від цього зменшуються», – Василь Рябошапко».
«Львівська газета», 05.12. 2003
Полковник міліції Ігор Адамчук (2003). Стовідсотковий варяг. Прийшов з посади 1-го заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області. Поки що утримує антирекорд перебування на посаді – менше півроку. Тому й звання генерала не встиг отримати. Прославився тим, що масово чистив кадри «корумпованої» міліції Львівщини. За такий короткий час перебування він встиг замінити 16 з 25 районних та міських керівників міліції.
Нетривалим, але «яскравим» був для працівників міліції період Адамчука: загинули начальник спецпідрозділу УБОЗ «Сокіл» Андрій Орєхов і оперативник спецпідрозділу Богдан Місько, було скоєно резонансні напади на редакцію «Молодої Галичини» та магазин російської книжки «Відкрите кафе», вчинено розбійний напад на помешкання ректора Академії ветеринарної медицини Василя Кравціва, під час якого загинула дружина Кравціва, а також невідомі жорстоко побили генерала Василя Рябошапка.
Запам‘ятався своїм улюбленим виразом: «Труп трупа тягне!» Ігор Адамчук особливо «любив» ДАІ – навіть подейкують, що переодягався у цивільне і, сідаючи за кермо, особисто перевіряв роботу державтоінспекторів. Пішовши з посади, Ігор Адамчук очолив Департамент транспортної міліції МВС України.
Генерал-майор міліції Олег Сало (2003-2005). Уродженець Львівщини. Був депутатом Львівської обласної ради. У січні 2005-го наказом Луценка по МВС Сало був звільнений з посади начальника УМВСУ у Львівській області і призначений заступником начальника Департаменту інформаційних технологій. Після звільнення з цієї посади був переведений в розпорядження центрального апарату МВС.
Відомо, що у лютому 2005 року проти Олега Сала було порушено дві кримінальні справи – за ст. 157 ч.2 (перешкоджання виборчому процесу) та за ст. 364 ч.3 (зловживання владою і службовим становищем). У березні 2007 року Печерський районний суд міста Києва скасував ухвали щодо порушення кримінальних справ «за відсутністю складу злочину».
Олег Сало також вкрай негативно розцінює часту ротацію керівних кадрів міліції Львівщини:
«Часта зміна керівництва Львівського УМВСУ погано впливає на роботу львівської міліції. У кожного керівника свої вимоги, і працівники кожного разу під ці вимоги змушені підлаштовуватися».
Газета «Поступ», 17.12.2003
Полковник міліції Богдан Шкарада (2005). Уродженець Львівщини. Звання генерала так і не отримав. Міністр Луценко, представляючи нового керівника перед депутатами Львівської облради, одразу поставив перед Б.Шкарадою завдання: «Деполітизувати і декриміналізувати обласну міліцію, провести тотальну чистку міжнародного відділу УБОЗу і рішуче очищення Державтоінспекції, ліквідувати схеми контрабанди та міліцейського супроводу крадених автомобілів».
Отримавши такі «вказівки», Богдан Шкарада фактично визнав, що після неодноразових «різнокольорових» чисток у львівській міліції практично не залишилося професійних кадрів, щоб виконувати роботу.
«Ті завдання, які Президент і міністр МВС поставили перед УВС, мають виконувати добре підготовлені професіонали, проте, на жаль (не хочу сказати, що їх немає взагалі), їх замало. Але маємо те, що маємо... «На ходу» і вчитимемося, і виконуватимемо поставлені завдання».
«Львівська газета», 03.03.2005
Виконувати завдання Президента і міністра Богдану Шкараді довелося менше півроку – з 16 лютого по 19 липня 2005 року. У цей день Віктор Ющенко звинуватив Шкараду в непрофесіоналізмі і порадив «добровільно подати у відставку».
Парадоксальність ситуації в тому, що після звільнення Шкараду призначили помічником міністра внутрішніх справ у Львівській області (мабуть, щоб «непрофесійно» радив, як боротися зі злочинністю»). Сам Богдан Шкарада заявив, що його звільнення – це наслідок інтриг.
«Я став заручником політичних інтриг, що точаться на Львівщині. Мене призначили на посаду начальника управління у лютому, а вже у березні за це крісло почалася боротьба і таємні інтриги».
«Високий замок», 20.03.2005
Словом, місцевого професіонала з великим досвідом роботи (за плечима – понад 30-річний досвід роботи в ОВС: очолював Львівське міське управління міліції, був заступником начальника УМВСУ у Львівській області та начальником УБОЗу) знову «пішли».
Генерал-лейтенант міліції Віталій Максимов (2005-2006). Вихідець з Чернівців. Подейкують, що він людина Геннадія Москаля (на той час заступника міністра). Стовідсотковий варяг, до того ж відкликаний з резерву.
Під час представлення нового керівника міністр МВС Луценко наголосив: «Максимов – помаранчевий із ніг до голови».
З усіх начальників Львівського обласного управління міліції, які керували правоохоронцями в роки незалежності (до В.Максимова), лише Іван Мотринець дослужився до звання генерал-лейтенанта. Крім того, такі звання присвоюються достойникам до Дня Незалежності, а тут – до професійного свята Дня міліції. Позачергово присвоювали такі високі звання, як правило, за розкриття резонансних злочинів. Приміром, колишньому керівникові волинської міліції Анатолію Французу присвоїли звання генерал-лейтенанта після затримання злочинців, які пограбували банк у Німеччині, проїхали із заручницею через Польщу та польсько-український кордон і здалися правоохоронцям на Волині.
На цей час Віталій Максимов очолює УМВСУ в Тернопільській області.
Генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк (2007). Також стовідсотковий варяг. Уродженець Івано-Франківської області, проте «міліцейську науку» опановував на Тернопільщині. У «послужному списку» генерала фігурують також посади директора спортивної школи на Тернопільщині та голови Тернопільської ОДА. У 2002 році він навіть балотувався до Верховної Ради по Бучацькому округу Тернопільщини, але програв вибори «нашоукраїнцю» Іванові Стойку.
Михайло Цимбалюк, зокрема, обіймав посади начальника Державтоінспекції УМВС України в Тернопільській області, начальника УМВС України в Рівненській області. Остання посада, яку генерал обіймав до призначення на Львівщину, – начальник департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України.
Подейкували, що міністр В.Цушко призначиав М.Цимбалюка на Львівщину з метою вчинення тиску на тодішнього губернатора П.Олійника.
На відміну від багатьох попередників, Михайла Цимбалюка «не пішли», а перевели з посади начальника управління на аналогічну посаду начальника управління, але у Полтавську область. До того ж, перепризначення з Львівщини на Полтавщину колишній міністр Юрій Луценко «підсолодив» Михайлу Цимбалюку нагородою.
«Ю.Луценко подякував попереднику В.Пісного – генерал-майору Михайлу Цимбалюку за «класну роботу львівської міліції», і нагородив його «відзнакою другого ступеня за заслуги в науці і освіті».
У свою чергу, екс-керівник ГУМВСУ М.Цимбалюк подякував колективу львівської міліції за розуміння, «яке було між нами, пропрацювавши майже рік спільно». І попросив вибачення за можливу жорсткість та вимогливість. «Не судіть, і не судимі будете», – резюмував М.Цимбалюк, зазначивши, що він вдячний міністру Ю.Луценку, що той дав йому можливість втілювати надалі свій досвід на Полтавщині».
Газета «Поступ», 31.12.2007
Генерал-лейтенант міліції Василь Пісний (обіймає посаду з грудня 2007 року). Уродженець Тернопільщини. Заслужений юрист України. Працював на посадах в підрозділах Державної автомобільної інспекції, очолював Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр на Львівщині. У листопаді 2004 року був призначений начальником управління боротьби з організованою злочинністю, а у березні 2005 року начальником УМВСУ в Тернопільській області. Підтримував Помаранчеву революцію і вважається особистим другом екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.
Василь Пісний відразу після призначення, мабуть, найбільше серед усіх попередників, пережив чуток про свій перехід на іншу посаду. Мало чи не щоквартально у ЗМІ поширювалися чутки про те, що Пісного переводять «у Міністерство», «у кримський Главк», «начальником обласного управління в Одесу» тощо. Сам генерал чутки не коментував, повсякчас наголошуючи, що він Львівщину на вищі крісла міняти не збирається, хоча й не заперечував, що виконає волю керівництва, якщо така буде.
«Знаєте, я людина в погонах, якщо мені міністр внутрішніх справ скаже, що я потрібен на тій чи іншій ділянці роботи, то я повинен це виконати: накази не обговорюються. Але поки це виключно плітки, я не збираюся нікуди йти».
«ZAXID.NET», 24.03.2008
***
Новий міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов, виступаючи 12 березня на координаційній раді керівників правоохоронних органів України, пообіцяв «найближчим часом представити нові кадри в МВС». Чи чекає Львівщину зміна керівника у кріслі головного міліціонера і хто ним стане – побачимо вже найближчим часом. Залишається гадати, чи з черговим призначенням продовжиться на Львівщині «генеральський транзит».