Волхви ще тільки сідлають коней, а українці вже готуються до Нового року, вигрібаючи в магазинах шампанське, шпроти, ковбасу та інші неодмінні атрибути свята. 31 грудня мільйони родин усядуться за стіл і на кілька нічних годин проваляться back to USSR. Як виявилось, набагато легше очистити країну від пам’ятників Леніну, ніж новорічний стіл – від олів’є, а телеефір – від «Іронії долі» та нескінченних варіацій «Голубого огонька». Надвечір 1 січня, оговтавшись від всенародного бед тріпу, українці знову стануть нацією, яка вже три роки проливає сльози, піт і кров за європейські цінності та вичавлює зі себе «совок». Бо ми є справді такі. Але чомусь кожен рік ми закінчуємо і починаємо, як було заведено у «країні переможного соціалізму».
Щоразу, коли Україна занурюється у новорічне святкування, десь у пеклі тихенько хихотить Павло Постишев – справжній автор наших новорічних посиденьок. Будучи затятим борцем із Церквою, саме він у 1936-му ініціював створення офіційного новорічного свята на противагу Різдву. Крім того, Постишев – один з провідних організаторів Голодомору – мимоволі доклався і до формування традиційного новорічного меню. Бо лише глибоко травмовані голодом люди можуть вважати святковими наїдками радянське «олів’є», оселедець «під шубою» та інші кулінарні девіації. До речі, майонез – неодмінний атрибут свята – став головним радянським соусом також у 1936-му, коли його вподобав Сталін.
У «святкових» реформах комуністів не було нічого нового – французькі революціонери взагалі вводили новий календар, скасувавши літочислення від Різдва Христового. У такий спосіб будівничі «нового світу» ламали цивілізаційний код суспільства, позаяк у календарях відображаються не лише астрономічні цикли, а й цінності. Але замість нових цінностей більшовики накинули неоковирний фейк: святого Миколая замінив язичницький божок Морозко, а різдвяну зірку – кремлівський пентакль. Але Новий рік прижився, позаяк був чи не єдиним радянським святом, яке можна було вважати родинним – принаймні цієї ночі не треба було пхатись на мітинги чи демонстрації.
Календарна політика СРСР виявилась успішною: заборонене Різдво, як і решту релігійних свят, поступово стали забувати. Ще й досі на Півдні та Сході України Новий рік є популярнішим, ніж Різдво і навіть Великдень. Ну а скільки українців відмовляються від новорічної пиятики через різдвяний піст – цим питанням краще не задаватись. Утім, позитивна тенденція все ж таки беззаперечна – Різдво поступово повертає собі втрачене культурне значення. Але заковика у тому, що Україна успадкувала пізньорадянську (і де-факто російську) календарну політику, офіційно визнаючи лише «юліанське» Різдво. Натомість для римо-католицької та протестантської спільноти, які відзначають Різдво за григоріанським календарем, «совок» нікуди не дівся – їхнє Різдво залишається звичайним робочим днем.
Наявність чи відсутність вихідного дня – не така вже й дрібничка. Уявімо, скільки людей продовжували б святкувати День Незалежності, якби 24 серпня знову стало звичайним робочим днем. Комуністи мали рацію, скасовуючи вихідні на релігійні свята – цього виявилося достатньо, щоб після короткого періоду репресій суспільство ще півстоліття рухалось у бік дехристиянізації. Бо побутові незручності впливають на суспільство не гірше, ніж пропаганда і санкції КДБ. Відтак наша держава – свідомо чи ні – сприяє духовній синхронізації України з маргіналізованим «Русскім міром». Чому саме з ним? Бо 3/4 православних християн, зокрема Вселенський Патріарх, відзначають Різдво 25 грудня.
Календарна вісь України відхиляється від «совкового» Нового року, але у бік «юліанського» Різдва. Зрозуміло, що відповідним церквам непросто, навіть за великого бажання, перейти на григоріанський календар. І будь-який тиск держави можна було б справедливо вважати втручанням кесаря у церковні справи. Проте держава (якщо її євроцентрича риторика не є порожньою балаканиною) могла б дати нашим «григоріанцям» справедливість, а суспільству – вибір, зробивши вихідний день і 25 грудня. Прецеденти на місцевому рівні вже є – приміром, житомирські римо-католики вже мають вихідний 25 грудня. Впровадити 25 грудня всеукраїнський вихідний пропонують і у Верховній Раді, але вірогідність позитивного рішення досить мала.
Легітимізація «григоріанського» Різдва могла б дати старт тектонічним цивілізаційним зрушенням в Україні, як мінімум – посприяти подальшій декомунізації календаря. Влада вже наважилась впровадити за європейським взірцем День пам’яті і примирення, створивши альтернативу радянському Дню Перемоги. Можливо, колись керівництву країни вистачить мужності і деблокувати синхронізацію українців зі світовим християнством, створивши для цього ліпші умови.
А що стосується Нового року, то над його декомунізацією ще доведеться багато працювати. Якщо забрати в українців «олів’є» неможливо, то можна почати хоча б з телеефіру. Не боячись падіння рейтингів і суспільного невдоволення, влада ініціювала знесення радянський пам’ятників і перейменування міст. Напевно, і без «Іронії долі» та «Пригод Шуріка» українці також не помруть. Рейтинги державних діячів від цього не піднімуться, але на тому світі їм, напевно, воздасться.