У вівторок, 17 березня, конкурсна комісія має визначити, хто очолить львівський Національний музей імені Андрея Шептицького. 11 березня відбулось перше засідання комісії, яка допустила до конкурсу двох кандидатів.
Перший кандидат – теперішній директор музею, 67-річний Ігор Кожан, який працює у музеї із 1988 року, а очолює його з 2006 року.
Другий кандидат – 37-річний Остап Лозинський, львівський художник, іконописець, викладач та куратор. З 2005 по 2016 він був завідувачем сектору виставково-експозиційної роботи у Національному музеї. Також Остап Лозинський є головою Асоціації музеїв та галерей Львова.
До слова, лише ці два кандидати подали документи на конкурс.
На конкурсній основі директора Національного музею обиратимуть вперше. До складу конкурсної комісії, згідно із законом, увійшли 9 осіб.
Міністерство культури обрало Володимира Одрехівського, ректора Львівської академії мистецтв, Олесю Островську-Люту, директорку «Мистецького арсеналу» та Юлію Литвинець, директорку Національного художнього музею України.
Трудовий колектив музею висунув Ірину Ключковську (очільниця Міжнародного інституту «Львівської політехніки», Андрія Чебикіна (ректор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури), Степана Давимуку (співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України).
Жеребкування визначило трьох представників комісії від громадських організацій: співачка та громадська діячка Соломія Чубай, Ігор Савчак («Центр культурного менеджменту») та Наталія Дзюбенко («Український центр розвитку музейної справи»).
ZAXID.NET вирішив поспілкуватись з обома кандидатами та розпитати їх про основні проблеми, які є у музеї та про те, у який спосіб, у разі перемоги, вони планують їх вирішувати.
***
Ігор Кожан від спілкування відмовився, пообіцявши, що розмова відбудеться, але уже після конкурсу. Тож пропонуємо бачення Остапа Лозинського.
Остап Лозинський десять років працював у Національному музеї (фото Остапа Лозинського)
Які проблеми існують у музеї?
Головною, на мій погляд, проблемою музею є закритість цієї установи. Ми до кінця не можемо зрозуміти, як формується виставкова, експозиційна, фінансова політика. Немає жодних звітів, ані громадськість, ані навіть частково колектив не може ніяк впливати на ці ділянці роботи.
Також великою проблемою є відсутність достойної промоції. Відбувається досить велика кількість справді якісних проектів, але вони ніби не існують у медійному просторі.
Крім того, інституція суттєво пригальмовує в розвитку. Потрібно переглянути відношення до приміщень музею. Вони не пристосовані для людей з різними потребами, вони абсолютно не пристосовані для людей з інвалідністю.
Але глобальною проблемою є відсутність стратегії розвитку. Ми не бачимо в якому напрямку рухається музей, ми не бачимо жодних перспектив розвитку. Ми не розуміємо, як установа буде виглядати ані в короткостроковій, ані в довгостроковій перспективі. І мені здається, що питання треба ставити як найширше, не лише у вузькому колі громадськості.
Ми мусимо зрозуміти, що Національний музей є одним з основних музеїв Львова, та й Західної України. Зрештою, він мав відігравати важливу роль і на теренах Східної Європи, адже він має унікальні колекції. Він може стати послом України у світі, зацікавити світ українською культурою. Адже колекція українського іконопису, яку має музей є найбільшою в світі. Це саме та збірка, якою ми можемо пишатися і якою ми якісно відрізняємося. Ми просто зобов'язані її популяризувати та показувати у світі.
Звичайно, є багато проблем, але я бачу головну саме у відсутності стратегії.
Також є проблеми з ремонтами, з господаркою, з кадрами. Річ у тім, що установа не виховує кадрів, не працює з колективом.
Також можемо говорити про непристосованість фондів: фондові приміщення є замалі та непристосовані до тих колекцій, які має музей. Саме тут постає питання можливості пошуку та збільшення фондових приміщень.
По суті всі будівлі музею, крім будівлі на проспекті Свободи, не були збудовані спеціально для музею. Приміщення на проспекті Свободи будувалось під музей, але в ті часи були зовсім інші потреби та інші вимоги.
Також ми можемо говорити про проблему крадіжок, які сталися декілька років тому (нагадаємо, у 2004 році було виявлено, що з музею було викрадено чотири десятки стародруків та рукописів. Ідеться про кириличні стародруки та рукописи, які можна відшукати у європейських каталогах цінних книг. За фактом крадіжки було відкрито кримінальну справу. Також близько 300 експонатів пропали у відділі народного мистецтва, – ZAXID.NET). Ми досі не маємо жодної інформації ані від керівництва, ані від тих органів, які ведуть слідство. Люди, які завідували цими фондами вже не працюють у музеї, їх навіть немає у живих. Тобто ланцюжки обірвані.
І тут ми теж можемо говорити про певну закритість установи. Адже ніколи ці теми не з’являлись у медіа з ініціативи музею. І навіть якщо ці речі десь випливуть, то ніде немає навіть списків вкраденого. І цією проблемою теж треба займатись.
Яким має бути сучасний музей?
Сучасний музей – це насамперед відкрита інституція, яка має дуже конкретні цілі та задачі. Головною задачею кожного класичного музею є збереження того, що існує та поповнення колекції. Важливою задачею є популяризація, вільний доступ та показ того, що є у музеї. Бо загалом це є місце, де зібрана дуже важлива інформація. Також ми маємо пам’ятати, що музеї мають надавати послуги усім, шукати підходу до усіх категорій людей. Маємо розуміти, що музеї є нашою спільною власністю, тож маємо бути приязними та відкритими до усіх.
Адже музеї є установами, які зберігають нашу пам’ять, нашу ідентичність. Ми маємо всіляко популяризувати наше коріння. Популяризувати насамперед в Україні, але також користуватись як інструментом для нашої ідентифікації у світі.
Які функції вже виконує музей?
Музей відповідає своїм завданням, але форма є застарілою. Адже час іде й у суспільстві виникають нові потреби. Очевидно, що сьогодні музей не може жити за правилами, які прийшли до нас з Радянського Союзу. Дещо змінилось, звичайно. Але багато принципів, особливо у формуванні структури музею, залишились з СРСР і маємо це міняти, бо маємо встигнути в той поїзд змін, який мчить попри нас. І якщо ми ще кілька років почекаємо, можемо мати невідворотні наслідки. Адже в наш час, коли інформація поширюється дуже швидко, ми можемо фатально не встигати за цими тенденціями, які є в світі.
Музей, один із найбільших у Львові, в Україні, не є сьогодні маркером для культури, не існує в європейській системі координат. Хоч це було би для нього природнім.
І колекції тут не відіграють головної ролі. Необхідно впроваджувати нові методи роботи, комунікації.
Ми розуміємо, що мабуть, найближчим часом культура не буде у пріоритеті нашої держави. Тож ці функції доводиться брати на себе, шукати шляхи розвитку наших інституцій. І я бачу, що в суспільстві є все більше людей, які готові брати на себе відповідальність за свою спадщину. Тож можна сподіватись на позитивні зміни у недалекому майбутньому.
Національний музей на вул. Драгоманова (фото музею)
17 березня, ZAXID.NET розповість про програми обох кандидатів, а також про те, яке рішення ухвалила конкурсна комісія.
Довідка:
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ) – один з найбільших музеїв української культури і мистецтва, закладений 1905 р. митрополитом А. Шептицьким як приватна фундація за назвою «Церковний музей». 13 грудня 1913 року урочистим актом переданий у дар українському народові як Національний музей у Львові. Один із найбільших художніх музеїв України (понад 170 тис. од. зб.). Найкращі твори з музейних збірок представлені увазі шанувальників мистецтва у постійних експозиціях:
- «Давнє українське мистецтво»
- «Мистецтво XIX — початку ХХ століть»
- «Українське мистецтво ХХ століття»
- «Народне мистецтво»
Окрім постійних експозицій, в музеї також відбуваються тимчасові виставки.
Крім того, працюють музеї-філії, експозиції яких розгорнені в оселях і творчих майстернях митців:
- Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського
- Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької
- Художньо-меморіальний музей Івана Труша
- Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького
- Мистецький музей Леся Курбаса (Самбір)