Караїми належать до корінних народів України, але їхня історія, культура і традиції досі маловідомі. Навіть самі представники цієї нації сперечались, від кого вони походять – від євреїв чи хозарів, вони тюркомовні, але читають Тору. З Криму вони переселилися на захід України, зокрема в Галич, Кукезів на Львівщині та Луцьк. Розібратись у їхній непростій історії допоміг кандидат історичних наук, завідувач відділу юдаїки Львівського музею історії релігії Максим Мартин. Він прочитав лекцію у палаці імені Гната Хоткевича.
Як пояснює дослідник, караїми виокремились окремою гілкою юдаїзму ще між XVIII і X століттям у Вавилонії. Караїмізм формувався як рух, опозиційний до талмудичного юдаїзму. Їхня синагога називалася кенаса. Донині така архітектура збереглася в Києві, Харкові, Мелітополі та Криму.
У ХІХ столітті на території Східної Європи існувало кілька караїмських громад, одна з найбільших – у Литві. Вважається, що всі караїми Східної Європи прийшли з Криму і розселилися переважно між XIII і XV століттям.
В Україні перші караїми з’явилися в Криму. На питання, коли вони там оселилися, завжди відповідали – «давно» або «за генуезців». Їхнім головним центром у Криму було печерне гірське місто Чуфут-Кале біля Бахчисарая. Там був цвинтар, Йосафатова долина – як пам’ять про найбільший і найголовніший єврейський цвинтар біля Єрусалиму. Це було священне для них місце. Чуфут-Кале було ще й центром караїмського друкування. Там відкрили першу в Криму типографію, де друкували богослужбові книги єврейським квадратним шрифтом.
У часи Кримського ханства караїми сконцентровано жили в кількох місцевостях в кримських горах. Але в 20-30 роки ХІХ століття потрохи розселялися з гірських міст. Багато караїмів жило в Мангупі. Менша громада була в Кафі (Феодосії).
На території материкової України караїмські громади, які розвинулися до завоювання Криму Росією, жили у Галичі і Залукві на Івано-Франківщині, Кукезові на Львівщині, Луцьку на Волині.
За переказами, на Галичину караїми переселилися у XIII ст. Галицькому митрополиту про це повідомив караїмський рабин Леонович.
«Леонович зробив для нього переклад виписки зі старого молитовника. У 1246 році відбулася зустріч Батия з князем Данилом Романовичем, в результаті якої караїмські сімейства за договором переїжджають з Криму в Галич і там поселяються. Після татарського завоювання Данило активно запрошував нових переселенців», – каже дослідник.
Галицькі караїми, як і кукезівські, займалися землеробством або були візниками.
У Східній Європі караїмські громади традиційно послуговувалися тюркською мовою, але різними діалектами. Якщо в Криму їхня мова ближча до кримськотатарської, то на Волині, в Галичі, Литві караїми розмовляли діалектами, які ближчі до дуже давніх тюркських говірок. Але вони підтримували контакт і одружувалися між собою.
«Підставами для спілкування різних географічно віддалених громад караїмів Східної Європи було шлюбне законодавство. Воно в караїмів набагато строгіше, ніж в талмудистів, і засуджувало шлюби між родичами. Тому їм доводилось мандрувати в інші громади», – пояснив Максим Мартин.
Щодо їхнього походження також точилися дискусії. Декотрі з вчених спільноти вважали, що вони походять від євреїв, інші – від тюрків чи хозар. Великим противником рабиністичного єврейства був Авраам Фіркович, активний полеміст, науковець і видавець. Він збирав караїмські старожитності і писав історію свого народу. Але згодом його запідозрили у підробці дат у рукописах і на старих надгробках.
Згодом розвивалися ідеї про походження караїмів від тюрків, хозар. Такої версії дотримувався Серая Шапшал, духовний наставник караїмів (гахам), який був тюркологом-орієнталістом. Він вважав, що караїми перейняли тюркську мову в ранньому середньовіччі, караїмські слова, вирази і лексичні конструкції характерні для половецької або кипчацької мови. Шапшал говорив про спільне походження всіх діалектів караїмської мови Східної Європи із Криму.
Шапшала згодом сильно критикував єврейський історик Маєр Балабан. Він сам досліджував, як розселялися караїмські громади, вважав, що кукезівська громада – це караїми Львова, яких через релігійні конфлікти витіснили євреї-равиністи.
«Але коли Балабана, сильного скептика щодо будь-яких тюркських теорій у караїмському походженні, запросили як експерта нацисти, яким треба було з’ясувати, що ж то за нація, Балабан сказав, що це тюрки. Тюркська теорія багатьом караїмам допомогла врятуватися в часи окупації. Втім, усім врятуватися не вдалося, тому що німецькі воєначальники часто самі вирішували безпосередньо на місцях», – розповідає Максим Мартин.
У кінці ХІХ століття, відколи караїмів вивели з-під обмежень, які накладали на євреїв, серед караїмської молоді популярними заняттями були не тільки бізнес і наука, але й військова служба. Однак внаслідок російської революції і війни освічена верхівка країни була знищена, зокрема й офіцери. Це сильно вплинуло й на чисельність караїмів. Зі всіх великих міст Російської імперії вони практично зникли, частина емігрувала. Тоді залишилася громада у Галичі і Луцьку. Виходець з останньої караїмської громади Кукезова Олександр Мардкович започатковував у Луцьку, де проживала невелика община, перший журнал тюркською мовою.
Як і всі корінні народи Криму, караїми пережили депортацію. Їм заборонили носити національний одяг. У XX столітті на всю Східну Європу караїмів налічувалося до 2000. «Це була не просто мікронація, а вимираюча мікронація, якою вона є до сьогодні», – наголосив дослідник. Кількість караїмів, які зараз проживають в Україні, включно з Кримом, становить 1-2 тисяч, але це із врахуванням мішаних сімей.
З їхніх пам’яток у Галичі зберігся караїмський квартал і новий цвинтар XIX-XX століття. Кенасу підірвали в 1980-х роках, а вівтарну частину з неї перевезли в Феодосію. Культові речі зберігають в Музеї караїмської історії і культури, що працює у Галичі.